У кривавій війні, розв'язаній Росією, Україна зазнає непоправних втрат. Та не завжди трагічні звістки, що отримують родичі наших військових, виявляються правдивими.
У квітні родині українського захисника, штурмовика Андрія Грицайчука з Рівненщини помилково повідомили про його загибель. Сьогодні він відновлюється від важкого поранення і тішиться рідкісним зустрічам з родиною, йдеться в сюжеті ТСН.
Коли почалася повномасштабна війна, Андрій Грицайчук був на заробітках у Литві, родина залишалася в Рівному.
"В Рівному, коли вранці [24 лютого] вибухи почули, не знали, що нам робити. Я і плакала, вагітна була", – пригадує його дружина Ольга.
Спершу вагітна жінка разом з двома дітьми поїхала в Литву до чоловіка. Та вже незабаром усією родиною повернулися до рідного села. Андрій, попри те, що має трьох дітей, отримавши повістку вирішив вирушити захищати країну.
"У мене немає такого поняття, щоб за дітей ховатися, їх навпаки потрібно захищати, щоб вони цього не бачили", – каже військовий.
Андрій став штурмовиком, навесні його група перебувала на Луганщині. В один з днів група з 30 бійців потрапила під обстріл. Живими з них залишилися лише двоє. Спершу вважали, що загинув і Грицайчук. До його родини встигли приїхати з трагічною звісткою.
"Мамі як сказали, вона впала і лежала просто… В свідомості, просто не рухалася", – згадує Ольга Грицайчук.
Родина вже готувалась до похорону, коли за 5 днів – на свято Благовіщення – пролунав дзвінок. Повідомили: Грицайчука, тяжко пораненого, знайшли в столиці.
"[Кажуть]: "Ваш чоловік лежить тяжко поранений, без свідомості в Києві в лікарні". … Я заходжу до палати, він такий лежав, очі трохи були відкриті, я почала плакати", – згадує Ольга першу зустріч з чоловіком.
Упродовж останніх кількох місяців Андрій продовжує важку реабілітацію. Він вже став на ноги, але без палиці не може подолати і 300 метрів. Пам’ять про обстріл залишиться із ним до кінця життя – разом з одним з уламків, який так і сидить в голові через те, що витягати його небезпечно для здоров’я.
Чоловік каже, що був приголомшений, коли дізнався про свою "загибель", але з’ясовувати, як сталося, що його помилково поховали, не хоче. Прагне тільки якнайшвидшої реабілітації, перемоги Україні, і аби побратими були живі.