Лесото – єдина незалежна держава у світі, вся територія якої лежить вище 1000 метрів над рівнем моря. Висота робить країну особливою на мапі, але для місцевих мешканців обертається щоденними труднощами – від вирощування врожаю до стану доріг, пише National Geographic Polska.
Лесото з усіх боків оточене територією Південно-Африканської Республіки.
Понад 80% площі країни розташовано вище 1800 метрів, а найвища вершина, гора Табана-Нтленьяна, сягає 3482 метрів.
Місцевий рельєф складається з глибоких долин, плато та крутих схилів. Через це, за даними видання, навіть коротка дорога до школи, медпункту чи на базар у гірських районах може забрати чимало часу. Взимку там бувають морози й снігопади, а влітку сильні зливи підтоплюють території та руйнують дороги.
Чим живуть люди в горах
Круті схили залишають мало землі, придатної для обробітку. Попри це, як зазначає National Geographic, місцеві вирощують кукурудзу, сорго й пшеницю, а також розводять овець і кіз. Саме кози принесли країні світову славу – у 2022 році Лесото дало майже 16% усього мохеру на планеті й поступилося лише ПАР.
Втім, сільське господарство забезпечує лише близько 6% ВВП країни, хоч і годує багато сільських родин. До того ж урожаї сильно залежать від погоди, тож рік на рік не припадає, а разом із ним коливається й продовольча безпека.
Дороги, яких після дощу немає
У горах Лесото невелика відстань зовсім не гарантує легкої подорожі. Як пояснює видання, крутизна схилів, річки та слабка мережа доріг ускладнюють дорогу до магазинів, шкіл і лікарень.
У сезон дощів частина шляхів стає непроїзною, а розлиті річки відрізають села від сусідів. Світовий банк описував проблеми громад поблизу річки Цуіньяне, де висока вода заважала людям пересуватися навіть у буденних справах.
Вода є, але не для всіх
Лесото часом називають "водонапірною вежею Південної Африки", адже його гори живлять водою весь регіон. Країна продає воду до ПАР у межах Високогірного водного проєкту Лесото й отримує з цього прибуток.
Однак, запаси води ще не означають, що вона є в кожній оселі. У гірських районах провести водогін до будинків дуже дорого через складний ландшафт і великі відстані між розкиданими селами. Додаткову проблему створюють посухи та зливи.
Далеко від усього
Мешканцям віддалених гірських районів важко не лише дістатися до послуг, а й продати вирощене. За оцінкою Світового банку, погане сполучення з містами обмежує фермерам вихід на ринки, а високі витрати на транспорт найбільше б'ють по жителях глибинки.
За переписом 2016 року, приблизно дві третини населення країни жили в селах. Саме там бідність найвідчутніша – у 2017 році в сільських гірських регіонах за межею бідності опинилися 67,8% людей.
