В чому плюси та мінуси нашого українського менталітету та як його змінити на краще? Про це йшлося сьогодні на «круглому столі» в Києві, організованому БФ «Омріяна країна» та рядом інших громадських організацій, громадських діячів та політиків. Думки прозвучали надзвичайно цікаві.
Приміром, за словами голови «Омріяної країни» Олексія Толкачева (того самого, що місяць чи два тому запустив в мережі гучну дискусію, вкинувши тезу, що українці, за великим рахунком, в російській агресії самі винні) ключовими рисами української ментальності є інфантильність (віра в доброго чарівника, який може всі проблеми вирішити), комплекс меншовартості (нам треба на когось орієнтуватися – чи на Росію, чи на Європу, вірячи, що чужинці нас врятують), та комплекс жертви (ми ні в чому не винні, тому що нами інші правлять).
На моє запитання, чи не ця замішана на інфантильності й комплексах меншовартості та жертви ментальність стала причиною голосування на президентських виборах 2019 року за абсолютно не готового до цієї місії «парня из народа» замість сильного та прогнозованого діючого президента Толкачев відповів ствердно: «Власне, інфантильність – вона є причиною відмови від стратегування майбутнього. І коли саме суспільство, сам народ не конструював жодного плану стосовно свого майбутнього, то було покладання на диво, і хотілося містичного зцілення. Як «волшебник на голубом вертолете» робить. Зеленський на цьому і спрацював – дуже добре спрацював. Він дав суспільству віру в те, що зараз буде диво, і він є таким дивовижним рятівником, і суспільство абсолютно інфантильно сказало: супер, окей, ми готові! Ось ця інфантильність суспільства стала саме тим чинником, який допоміг Зеленському перемогти. Зі свідомим, мислячим народом провернути такий трюк просто не можливо».
Найбільш розчаровує те, що за чотири роки, які спливли після президентських 2019-го, незважаючи на пройдені неймовірні випробування, інфантильність нашого народу нікуди не ділася – в цьому я також повністю погоджуюся з Олексієм Толкачевим: «Є група «Атлантів», які тримають на своїх плечах всю Україну. Інша частина суспільства все так само продовжує «спати». Вони думають як би повернутися до попередного «благоденства» - далі «пиляти» країну, далі щось красти, якось виживати, а може, й взагалі з країни звалити. Тобто відсодків 80 населення досі залишаються інфантильними».
Що ж, з таким розкладами на наступних виборах – навіть якщо вони пройдуть після омріяної Перемоги, голосування буде приблизно таким же самим – хто краще себе прорекламує, запропонувавши красивішу «цукерку», той і переможе. Хотілося б, щоб майбутні кандидати-державники – ті, хто зараз рятує країну, керуючи військом, або постачаючи Збройним Силам все, що не встигає держава, прийняли це як мінімум до уваги…
Емоційність, тяга до декламацій замість дій та проблеми з раціональністю – такі теж не вельми позитивні риси нашого національного характеру назвала багаторічний головний редактор газети «День» та «Бібліотеки «Дня» Лариса Івшина.
Дружньо всі погодилтися з думкою професора Національного медичного Університету ім. Богомольця Оксани Шекери про те, що нашою в певному сенсі національною хворобою стала некомпетентність. Один із взірцевих розсадників якої – діюча Верховна Рада.
А що ж з позитивними рисами? Вони, «джокери» національного характеру, також є, але схоже, в меншості. Це, в першу чергу, хоробрість та «голод». Хоробрість – та, яку наші воїни показують на всіх фронтах, і якою весь світ дивується, а голод – наше бажання досягати, наша готовність «рвати кігті» заради світлого майбутнього.
Єх, до цього б ще якусь зрілість…
