Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба відвідав КНР. За підсумками перемовин, МЗС країни заявило, що Україна і надалі дотримуватиметься принципу "єдиного Китаю" у питанні щодо Тайваню. Така заява викликала активні дискусії в українському медіа-полі.
Тож РБК-Україна пояснює, що означає принцип "єдиного Китаю" та як він впливає на світову політику.
Звідки взялися "два Китаї"
Протягом першої половини XX ст. на території сучасної КНР існувало інше державне утворення - Китайська республіка. Вона була створена після Синьхайської революції в 1911-1912 років, яка повалила владу імперії Цін.
На чолі з партією Гоміньдан Китайська республіка контролювала більшість території материкового Китаю та воювала проти Японії у Другій світовій війні. Однак у ході війни зросла потужність Комуністичної партії Китаю.
Як наслідок, в країні відбулася громадянська війна. У 1949 році комуністи захопили весь материковий Китай, та проголосили Китайську народну республіку (КНР). Гоміньдан зберіг владу лише на острові Тайвань. При цьому обидві сторони зберегли амбіції до кінця об’єднати під своєю владою всю територію країни. Саме тоді з’явився "принцип єдиного Китаю" полягає в тому, що як Тайвань, так і материковий Китай є невіддільними частинами "єдиного Китаю".
Тим не менш, міжнародно визнаним був лише уряд Гоміньдану, тому саме він був представлений в ключових міжнародних організаціях. Зокрема, Тайвань був постійним членом Ради безпеки ООН.
Ситуація змінилася в 1971 році, коли економічну та військову перевагу комуністичного Китаю порівняно з Тайванем стало неможливо ігнорувати. Резолюцією Генасамблеї ООН Китайська народна республіка замінила Китайську республіку (Тайвань) у Радбезі ООН.
Як КНР та Тайвань змагаються за визнання
Паралельно відбувалося визнання іноземними державами КНР та формальне розірвання дипломатичних відносин з Тайванем. З цим процесом пов’язане поняття “політика одного Китаю”. Вона полягає в офіційному визнанні тільки однієї китайської держави: чи КНР, чи Тайваню.
Станом на січень 2024 року державний суверенітет Тайваню визнає лише 12 країн.
Причини визнання/невизнання в кожному випадку свої. Приміром, США встановили дипломатичні відносини з комуністичним Китаєм у 1979 році, шукаючи противагу СРСР. Частина країн у Європі, Азії та на Близькому Сході визнали КНР через економічні інтереси.
Визнання з боку невеликих держав Океанії та Африки Китай відверто “купує”, пропонуючи кредити та інвестиції в обмін на відмову від визнання Тайваню та встановлення дипломатичних відносин з КНР.
Україна встановила дипломатичні відносини з КНР в 1991 році і не визнає Тайвань незалежною країною. Київ також вважає цей острів невіддільною частиною Китаю.
Чи залишається Тайвань в міжнародній ізоляції?
Все це не означає, що Тайвань перебуває у міжнародній ізоляції. Влада острова не проголошувала своєї незалежності та досі номінально претендує на повернення свого уряду в Пекін. Так само КНР має амбіції встановити свою владу над Тайванем. Що періодично призводить до напруженості в регіоні, особливо через позицію США.
Припинивши визнання Тайваню, Сполучені Штати не пішли з острова. США офіційно не мають дипломатичних відносин з Тайванем, але контакти підтримують через "Американський інститут на Тайвані" – неурядову організацію, яка де-факто виконує функції американського посольства. Також Конгрес США у 1979 році ухвалив Акт “Про відносини з Тайванем”, який вимагає, щоб США постачали військову техніку та матеріали, “необхідні Тайваню для підтримки достатнього потенціалу самооборони”.
В цілому, доктрина Вашингтона щодо Тайваню має назву "стратегічна двозначність". Вона полягає в негласному розумінні чи очікуванні, що якщо КНР застосує силу проти Тайваню, то США, можливо, використовують свій військовий потенціал для захисту острова. Однак на практиці така формула залишає багато простору для маневру.
Більшість інших держав світу визнають уряд КНР як єдиний законний китайський уряд, та співпрацює з Тайванем без його дипломатичного визнання, а також виступає проти будь-яких спроб силою нав'язати об'єднання Тайваню з КНР.
Як не дивно, контакти між обома китайськими територіями також існують. З початку 1990-х вони підтримуються через неурядові організації: "Асоціацію за розвиток зв'язків між двома берегами Тайванської протоки (в Пекіні)" і "Фонд обмінів через Тайванську протоку (в Тайбеї)".
Наразі відносини між обома Китаями розвиваються на основі домовленості, відомої як "Консенсус 1992 року". Згідно з нею, материковий Китай і Тайвань належать до одного Китаю, тож відносини між ними – не міждержавні. Водночас, це дозволяє обидвом сторонам підтримувати регулярне морське та повітряне сполучення, поштові та грошові перекази.