Президент України Володимир Зеленський до останнього не вірив, що Російська Федерація почне вторгнення. Його дружина застала главу держави, вже одягненого в костюм.
Про це пише британський журналіст Саймон Шустер у своїй книзі про перший рік війни і Президента України, уривки якої публікує The Telegraph.
Він пише, що, коли почалася бомбардування, в будинку було тихо. Німецька вівчарка заворушилася і почала крокувати. Папуга Кеша теж заворушився. Близько 4:30 ранку тривога дійшла до спальні президента. Олені Зеленській знадобилося кілька миттєвостей, щоб зафіксувати звуки. По звуку вони нагадували феєрверк.
Вона виявила чоловіка в сусідній кімнаті, вже одягненого в темно-сірий костюм. Її розгублений погляд змусив Зеленського вимовити одне слово.
"Почалося", - сказав він.
До останніх годин Зеленський не вірив, що це станеться. Тільки напередодні вторгнення Олена зробила позначку зібрати валізу, але так і не зібрала. Вона робила з дітьми уроки. Вони вечеряли і дивилися телевізор.
Чоловік не говорив нічого, що змусило б її повірити в те, що їм загрожує небезпека. Часто він приховував свою тривогу за жартами та посмішками. Тепер же, дивлячись йому в очі, вона зрозуміла, що все набагато гірше, ніж вона собі уявляла.
"Емоційно, - сказала вона пізніше, - він був схожий на струну на гітарі, його нерви були натягнуті до межі". Але вона не пам'ятає, щоб бачила страх того ранку. "Він був повністю зібраний, зосереджений".
Дзвінки сипалися на телефон Зеленського, поки кортеж мчав до його офісу. Один з них надійшов від його друга Дениса Монастирського, міністра внутрішніх справ, який спав у своєму кабінеті, чекаючи перших ознак нападу. Зеленський запитав, який напрямок атаки обрав Кремль.
"Всі", - відповів Монастирський.
На лінії повисло мовчання. Потім президент вимовив фразу, яка надовго запам'яталася Монастирському: "Відбити".
Така впевненість завжди була однією з сильних сторін Зеленського. Але в той момент вона здавалася недоречною, що межує з маренням. Він знав, що в України немає засобів, щоб відбити армію Росії.
Своїми діями до вторгнення Зеленський ніс хоча б частину провини за крихкий стан оборони країни. Він кілька тижнів применшував ризик повномасштабного вторгнення і відмовився від поради військових командирів зміцнити кордон.
До ранку того ж дня деякі урядовці втекли. Найбільше дезертирство було в головній розвідувальній службі України - СБУ.
Кілька європейських лідерів запропонували Зеленському допомогу у втечі. Хоча він і цінував такі запрошення, але вважав їх образливими, як ніби союзники списали його з рахунків.
"Я втомився від цього", - говорив він пізніше.
Він намагався повернути розмову до того, що потрібно Україні, - до зброї - і дратувався, коли у відповідь чув нові пропозиції допомогти йому втекти. "Вибачте, - сказав він, - це просто погані манери".
Близько полудня його охоронці отримали попередження про повітряний удар, і Зеленський відправився в бункер - споруда часів холодної війни, схожа на гігантський тунель метро, переобладнаний під офісну будівлю. Зеленський пам'ятає, як він давав собі настанови.
"Вони спостерігають", - сказав він собі. "Ти - символ. Ти повинен вести себе так, як повинен вести себе глава держави".