У міру наближення зими, коли лінії фронту застигають на місці, найбільш високопоставлені військові чиновники України визнають, що війна зайшла в глухий кут, говориться в розслідуванні The Washington Post прорахунків і розбіжностей у плануванні українського контрнаступу.
Цей аналіз підготовки до контрнаступу України заснований на інтерв'ю з більш ніж 30 високопосадовцями з України, США та європейських країн. Він дає нове розуміння та раніше не повідомлені подробиці про глибоку участь Америки у військовому плануванні контрнаступу та фактори, які сприяли її розчаруванням.
Під час планування наступу ЗСУ в українських військових та їхніх союзників виникли розбіжності - зокрема з приводу часу та місця операції.
Українські, американські та британські військові провели вісім великих настільних військових ігор, щоб розробити план кампанії. Але Вашингтон прорахувався, якою мірою українські сили можуть бути перетворені в бойову силу західного зразка за короткий період – особливо без того, щоб зробити ВПС Києва невід'ємною частиною сучасних збройних сил.
Офіційні особи США і України часом різко розходилися в думках з приводу стратегії, тактики і термінів. Пентагон хотів, щоб наступ почався в середині квітня, щоб перешкодити Росії продовжувати зміцнювати свої позиції. Українці вагалися, стверджуючи, що вони не готові без додаткового озброєння і підготовки.
Військові чиновники США були впевнені, що механізована лобова атака на російські позиції можлива з тими військами і озброєнням, які є в України. Моделювання прийшло до висновку, що сили Києва в кращому випадку зможуть досягти Азовського моря і відрізати російські війська на півдні за 60-90 днів.
Сполучені Штати виступали за цілеспрямований наступ уздовж цього південного напрямку, але керівництво України вважало, що їхні війська повинні атакувати в трьох окремих точках на 600-мильному фронті: у бік Мелітополя, Бердянська та Бахмута.
Розвідувальне співтовариство США дотримувалося більш песимістичної точки зору, ніж американські військові, вважаючи, що шанси на успіх наступу становлять лише 50 на 50, враховуючи міцну, багаторівневу оборону, яку Росія вибудувала за зиму і весну.
Багато хто в Україні та на Заході недооцінили здатність Росії оговтатися від катастроф на полі бою та використати свої багаторічні сильні сторони: живу силу, міни та готовність жертвувати життями в масштабах, які можуть собі дозволити лише деякі інші країни.
З наближенням очікуваного початку наступу українські військові побоювалися, що вони зазнають катастрофічних втрат, тоді як американські чиновники вважали, що без рішучого нападу втрати в кінцевому підсумку будуть більшими.
Сімдесят відсотків військовослужбовців однієї з бригад, що ведуть контрнаступ і оснащених новітнім західним озброєнням, вступили в бій без бойового досвіду.
Невдачі України на полі бою призвели до розбіжностей зі Сполученими Штатами з приводу того, як найкраще прорвати глибоку російську оборону.
Командувач силами США в Європі не міг зв'язатися з вищим командувачем України протягом декількох тижнів на початку кампанії через напруженість з приводу невпевненості американця в прийнятті рішень на полі бою.
Кожна сторона звинувачувала іншу в помилках і прорахунках. Військові чиновники США дійшли висновку, що Україна не володіла базовою військовою тактикою, включаючи використання наземної розвідки для визначення щільності мінних полів. Українські офіційні особи заявили, що американці, схоже, не розуміють, як ударні дрони та інші технології змінили поле бою.