Саміт НАТО. Почну з хорошого. По-перше, ніхто навіть не рипнувся заявити, що Україна не може стати членом НАТО. Навіть Угорщина. Так, декларація про приєднання України до НАТО не має чітких дат. Але і немає жодних категоричних заперечень, які довго пророчили скептики і росіяни.
Якщо чесно, треба було бути фанатичним оптимістом, аби вірити, що НАТО консенсусом прямо зараз запросить до своїх лав країну, яка перебуває у стані війни з іншою, та ще і ядерною країною
По-друге, ПДЧ не буде. Буде моніторинг міністрів закордонних справ. Це не така довга бюрократія, як у випадку з ПДЧ. Теоретично, все може звестися до проведення демократичних виборів і відмови від порушення конституційних свобод після завершення воєнного часу.
Але важливо вже зараз домогтися чітких критеріїв, яким має відповідати Україна, аби потім не було жодних шансів на подальші відмовки.
Також треба вже розуміти, що без демократичних свобод, прозорих державних інституцій у НАТО нас ніхто не візьме. Якими б причинами, виправданнями чи образами це не прикрашалося.
По-третє, будуть значні військові програми (G-7, НАТО) та двосторонні й дуже конкретні зобов’язання ключових західних країн про підтримку України. Підтримка США України на рівні Ізраїлю – це дуже круто.
Тепер про погане:
1️) Поки без офіційного запрошення. Офіційна логіка Заходу – якщо буде запрошення, це "спровокує Росію" до безкінечної війни і в результаті затягне у війну і країни НАТО. Захід хоче спочатку побачити бодай якесь світло у кінці тунелю.
2️) Поки без дати. Війна може тягнутися довго, і критерії "завершення війни", після чого Україна може приєднатися до НАТО, незрозумілі. Це вихід на кордон 1991-го? 2014-го? Зміна режиму в Росії? Хочеться, звісно, очікувати більше. Але чим вищі очікування, тим віддаленішою стає перспектива "завершення війни" і вступу до НАТО.
А висновки з усього цього такі: якщо чесно, треба було бути фанатичним оптимістом, аби вірити, що НАТО консенсусом прямо зараз запросить до своїх лав країну, яка перебуває у стані війни з іншою, та ще і ядерною країною. Страх втратити благополуччя для ситого Заходу завжди був хоч і не єдиним, але потужним драйвером державних рішень.
Хоча війна – це однозначно найбільша перешкода для вступу України в НАТО, норми демократії, необхідні для вступу до Альянсу ніхто не скасовував і скасовувати не буде. Тому це, хоч і друге, але так само життєво необхідне питання, яке необхідно вирішити.
Фінальний висновок: саміт НАТО у Вільнюсі поки виглядає як відкладена шахова партія. Дебют розіграний, але всі головні ходи ще попереду. Вони можуть бути зроблені і на наступному саміті у Вашингтоні у квітні 2024 року. І все ще з дуже гарними шансами для України. Але і з очікуванням бодай якоїсь перспективи миру та з поверненням, як це не "дивно", до прозорої демократії.