Після вторгнення російських безпілотників на територію Польщі міністр оборони Джон Гілі заявив, що доручив збройним силам країни підготувати варіанти посилення протиповітряної оборони НАТО в цьому регіоні. Подібні заклики пролунали й з боку інших країн НАТО, зокрема Франції, Німеччини та Нідерландів, які заявили про намір розгорнути додаткові оборонні засоби. Це абсолютно неправильна реакція, яка грає на руку Росії, зазначає полковник Річард Кемп, колишній офіцер британської армії, пише ZN.ua.
Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що цей інцидент наблизив Польщу до військового конфлікту "як ніколи з часів Другої світової війни", назвавши його "масштабною провокацією". Інші, зокрема Гілі та низка експертів з питань оборони, заявили, що Росія перевіряла реакцію НАТО.
Полковник додає, що нічого з цього не відповідає дійсності. Путін не має потреби перевіряти нашу реакцію на вторгнення безпілотників у повітряний простір НАТО, бо він уже точно знає, якою вона буде: ніякою.
Це не було ані спробою перевірити польську протиповітряну оборону з метою подальшого масштабного наступу, ані провокацією, щоб спровокувати НАТО на удар у відповідь по його території. У польський повітряний простір, схоже, проникло максимум 19 дронів — недостатньо для серйозної реакції. НАТО це підтвердило, зазначивши, що підстав для активації статті 5 — "атака на одного є атакою на всіх" — не було.
Тож якщо це насправді не було провокацією, ескалацією чи випробуванням реакції, то що ж це було?
"Це було частиною тієї ж схеми дій, якої Росія дотримується з часу повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році. Очікуючи на бліцкриг, за яким мала б послідувати швидка капітуляція Києва, Путін замість цього застряг у повільній і надзвичайно дорогій війні, яка триває вже понад три роки", — додає Кемп.
Основною причиною цього стало постійне постачання зброї та боєприпасів із Заходу. Страх ескалації стримував Європу та США від надсилання достатньої кількості боєприпасів, щоб Україна змогла витіснити росіян, але поки що цього вистачило, щоб дозволити їй втриматися. Без цих поставок, попри неймовірний бойовий дух українських військ, їхні бойові навички та виробництво зброї, Київ би вже давно впав.
Це спонукало Путіна розгорнути дуже ефективну пропагандистську кампанію, а також саботаж, підпали, кібератаки, замахи на вбивство та залякування всередині західних країн з метою переконати їх зменшити або повністю припинити постачання озброєння.
Значна частина цієї політичної кампанії була спрямована на те, щоб погрожувати європейським країнам майбутньою російською агресією безпосередньо проти них, включаючи ядерне брязкання зброєю. Метою було показати урядам та їхнім виборцям, що їхня власна потреба в національній обороні є більшою, ніж необхідність продовжувати озброювати свого українського союзника.
Це також було справжньою метою вторгнення дронів: вселити страх серед країн НАТО настільки, щоб вони прагнули зосередити більшу кількість засобів протиповітряної оборони для захисту Польщі і, як наслідок, відмовити Україні в ресурсах, яких вона так сильно потребує.
Отже, правильна реакція на вторгнення полягає в протилежному тому, чого прагне Путін. Це не означає, що країни НАТО не повинні посилювати власну протиповітряну оборону — вони мають це робити, і вони повинні були робити це протягом багатьох років. Проблема в тому, що на Заході ця сфера значно недорозвинена, навіть при тому, що потенційні противники дедалі активніше отримували ракети й дрони.
Але з огляду на критично обмежені ресурси ППО, пріоритетом країн НАТО зараз має бути максимальне перенаправлення наявних систем до України, а не тримання їх у резерві для війни, яка наразі не є реальною загрозою.
Звичайно, така війна проти Заходу може відбутися в майбутньому, але Путін не збирається її починати найближчим часом. Він має занадто багато справ в Україні, і останнє, чого він хоче, — це розширити цей конфлікт. Це було очевидно з самого початку: попри свою агресивну антизахідну риторику, він був надзвичайно обережним, щоб уникнути прямого зіткнення з НАТО.
"Найкращий спосіб запобігти такому розвитку подій — не дати йому перемоги, якої він так потребує зараз в Україні. А найкращий спосіб це зробити — не зберігати важливі військові ресурси на західних складах і навіть не розгортати їх у Польщі чи деінде в Європі, а нарощувати бойову потужність Києва, щоб він міг чинити якомога сильніший опір", — підсумував Кемп.
