Днями були опубліковані результати опитування соціологічної групи «Рейтинг». Згідно з оприлюдненими результатами дослідження, близько 95% українців впевнені, що Україна здобуде перемогу в російсько-українській війні.
Проаналізуємо різні варіанти перемоги України в цій війні.
Оптимістичний варіант
Оптимістичним є варіант виходу Збройних сил України на кордони 1991 року. Скажу більше, оптимальним варіантом у подальшому співіснуванні з нашим сусідом є створення низки квазіутворень на території Росії на кшталт Білгородської народної республіки, Курської народної республіки та Брянської народної республіки. Це етнічні українські землі. Ми маємо віддзеркалити події 2014 року на сході України на цих територіях РФ. Зі створення квазіутворень має розпочатися процес руйнації Російської імперії, що не дозволить надалі повторити сценарій лютого 2022 року.
За оцінками західних експертів, Росія за період окупації українських земель змогла побудувати найбільші оборонні споруди за всю історію воєн. Навіть під час Другої світової війни такої багатоешелонованої лінії оборони не було. Перша лінія оборони — це взводні опорні пункти, так звані окопи. Друга лінія — мінні поля, площа мінування доволі широка. Для цього противник використовує новітні розробки ВПК, а саме — установки дистанційного мінування «Земледелие», які дають змогу вести мінування дистанційно, встановлюючи міни на шляху можливого просування ЗСУ.
Мінні поля прикриває ствольна реактивна артилерія ворога, вогонь коригується за допомогою дронів. Також працюють штурмова авіація та гелікоптери Ка-52.
Зауважу, що ситуація для ЗСУ ускладнюється високою насиченістю оборони ворога системами РЕБ. Зокрема, зафіксовано системи РЕБ «Мурманськ» і «Красуха», які створюють перешкоди для роботи українських безпілотників, заглушують стільниковий зв’язок. Це унеможливлює координацію дій між нашими штурмовими підрозділами.
Утім, варто зазначити, що жодна лінія оборони, яку створювали, не зупиняла наступальних дій. Зокрема, це стосується лінії Маннергейма — смуги фортифікаційних споруд, які побудувала Фінляндія на Карельському перешийку 1920-1930 років на випадок війни з Радянським Союзом. Ще була «лінія Сталіна» — система вузлових оборонних споруд на кордоні СРСР (до 1939 року), що складалася з укріпрайонів від Карельського перешийка до берегів Чорного моря. Згадаймо й лінію Мажино, яку було зведено Францією 1929-1934 років уздовж її кордону з Німеччиною.
Усі вони не виконали своїх завдань, незважаючи на багатоешелонований характер оборонних позицій. Їх таки прорвали.
Зокрема, німецькі війська пробили лінію Мажино, яку будували понад 10 років, атакуючи її в найменш захищеній ділянці в болотистій місцевості поблизу Арденського лісу. Швидкий прорив лінії оборони дозволив обійти французькі та британські війська з тилу, і через ризик оточення вони були змушені відступити до Дюнкерка. А більшість оборонних споруд і дотів лінії Мажино так і не були застосовані за призначенням. Що стосується лінії Маннергейма, то радянські війська її просто «прогризли» масованими атаками.
Багато що залежатиме від якості застосування сил і засобів. Наразі все — на нашу користь.
Однак реальних підстав говорити про вступ України до НАТО та застосування положень статті 5 Альянсу про колективну безпеку як гарантію територіальної цілісності України нині немає. Рішення ухвалюється колегіально. І позиція навіть однієї країни — маю на увазі Угорщину — може стати ключовою. До речі, досить небезпечними були тези Генрі Кіссінджера, який казав, що Україна може стати членом Північноатлантичного альянсу, але, наприклад, без Криму. Такий сценарій нам не підходить.
Натомість Україні запропонують статус стратегічного партнера, який дозволяє постійно отримувати військово-технічну допомогу.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц наголосив на тому, що від початку повномасштабного вторгнення Росії і до 2027 року Німеччина витратить на постачання зброї Україні приблизно 17 мільярдів євро.
Зі свого боку президент США Джо Байден в інтерв’ю CNN нещодавно заявив, що поки Україна не в НАТО, США нададуть їй такі гарантії безпеки, як Ізраїлю.
Йдеться про надання Україні статусу основного союзника поза блоком НАТО.
Цей статус дає можливість розміщення військових резервних запасів США на території країни-союзника та отримання надлишкових оборонних матеріалів і закупівлі боєприпасів зі збідненим ураном. Крім того, він дає можливість позичати матеріали й устаткування для спільних досліджень і розвитку та змагатися за контракти на ремонт і підтримку обладнання Міноборони США за кордоном.
Статус союзника дозволить Україні отримати військову підготовку та допомогу, включно з прискоренням продажу та лізингу військового обладнання, незалежно від результатів президентських перегонів у США.
До речі, про НАТО. Західні фахівці зазначають, що Збройні сили України перейшли і значною мірою відповідають натовським стандартам. Це й перехід на західні калібри, і створення ешелонованої системи ППО, інтегрованої в загальну систему протиповітряної та протиракетної оборони, й отримання сучасної бронетехніки різних типів.
Найбільш реалістичний варіант розвитку
Інший, найреалістичніший варіант — вихід ЗСУ на лінію розмежування, яка була до повномасштабного вторгнення, тобто до 24 лютого 2022 року.
Наразі захоплено приблизно 60% Запорізької області, 50% Донецької області, майже вся Луганщина та лівий берег Херсонщини.
Після швидкої деокупації Харківщини й частини Херсонської області ЗСУ створили передумови для подальшої успішної деокупації українських територій.
Зокрема, першими до списку деокупації безперечно потрапляють Мелітополь і Бердянськ. Їх росіяни перетворили на величезні логістичні хаби для забезпечення свого угруповання. І, природно, цей апендикс ЗСУ прагнутимуть якнайшвидше вирізати. А щоб унеможливити швидке звільнення, агресор створив на цьому напрямку потужний оборонний вузол. Ворог розуміє, що саме ці міста потраплять під удар ЗСУ, тому стягують на цьому напрямку додаткові резерви та важку армійську техніку.
За інформацією британської розвідки, Росія побоюється великих наступальних дій на Запорізькому напрямку. «Великий український прорив на Запоріжжі серйозно взяв би під сумнів життєздатність російського сухопутного коридору, що з’єднує Ростовську область Росії та Крим», — повідомляє Міноборони Британії з посиланням на свою розвідку.
Своєю чергою представники МОУ повідомляють про переміщення противником своїх найбільш боєздатних частин із Херсонського напрямку на Запорізький: це насамперед підрозділи морської піхоти, Повітряно-десантних військ та 49-ї армії.
Крім того, на Запорізький напрямок у район Оріхова перекинуто підрозділи 22-ї та 45-ї бригад спецпризначення, плюс підрозділи 291-го мотострілецького полку.
Командування російських окупаційних військ, розуміючи нездатність стримати український наступ на різних напрямках, вирішило «звузити» можливу географію активних дій ЗСУ.
Водночас заяви про можливість закінчення війни до кінця 2023 року та вихід на кордони 1991 року року є надто оптимістичними.
Роки окупації окремих територій Донецької та Луганської областей не минули дарма. Адже росіяни не гаяли часу і зі свого боку, як могли, укріплювали їх. І фізично, і ментально.Отже, найважчим та найгарячішим напрямком залишатимуться Донецький і Луганський.
На те є декілька об’єктивних причин і проблем, які заважатимуть швидкому просуванню ЗСУ.
Найперше, Донецька та Луганська області — це численні міські агломерації зі щільною промисловою інфраструктурою та міською забудовою, включно з містом-мільйонником Донецьком. Деокупація Донеччини та Луганщини займе роки. Якщо окупанти штурмували Бахмут із населенням 70 тисяч майже дев’ять місяців, то перед нами постане питання звільнення мільйонного Донецька, півмільйонного Луганська і цілої низки промислових міст із населенням від 100 до 200 тисяч осіб.
Друга проблема полягає у близькості кордону з російською федерацією, що дозволить росії обстрілювати наші війська зі своєї території та легко перекидати резерви. Власне, з цією проблемою українські Збройні сили вже зіткнулися 2014 року.
Третьою, не менш вагомою проблемою є наявність на цих територіях значного числа місцевих колаборантів. На окупованих територіях створено так звані «армійські корпуси» загальною чисельністю до 120 тисяч осіб. І не варто говорити, що там лише алкоголіки чи наркомани.
З огляду на це, без щільних фільтраційних заходів на звільнених територіях українського сходу, на жаль, обійтися не вдасться. І для безпеки в цілому, і для належного проведення в майбутньому виборів — щоб унеможливити потрапляння сумнівного контингенту як до виборчих комісій, так і обрання до державних органів.
Тож від час очищення Донеччини з Луганщиною від російських окупантів Україні доведеться воювати не лише за територію, а й за розум людей. А це, на жаль, можливо, не так швидко, як хотілося б.
Терміни звільнення окупованих територій пов’язані в першу чергу з переоснащенням ЗСУ та отриманням новітніх зразків високотехнологічної зброї. Це прямий взаємозв’язок. Щойно буде достатньо засобів ураження і, головне, достатня кількість зброї, яка своїми тактико-технічними характеристиками перевершує російську, тоді ми можемо говорити про планування операцій щодо деокупації територій.
Наразі росіяни активно використовують проти українських Сил оборони фронтову авіацію. Це робиться з метою протидії активному просуванню контрнаступу ЗСУ.
Цю тактику авіаударів росіян можна було б унеможливити за рахунок передавання нам літаків F-16, про що українська сторона повідомляла. Під час контрнаступу йдеться фактично про лобовий характер атак і штурми декількох ліній укріплень ворога. Без підтримки авіації наступ значно ускладниться.
Між тим, західні експерти переконували нас, що достатньо дати ЗСУ засоби ППО, зокрема малого та середнього радіусу дії, для того, щоб відбувся успішний характер контрнаступу. Практика показала, що це було помилкове бачення ситуації. ЗСУ стали заручниками упередженого ставлення в моменті надання Україні F-16 на час проведення контрнаступальних операцій.
Варто зауважити, що передавання українським Збройним силам F-16 затягується не через технічні питання — навчання екіпажів, техніків, інфраструктури, — а виключно через політичні причини та активну роботу російських спецслужб, які на всіх фронтах намагаються торпедувати військову співпрацю США та інших західних держав з Україною.
Песимістичний розвиток подій
Варто зупинитися й на песимістичному варіанті розвитку подій. Йдеться про те, що вже розпочалася дипломатична активність щодо так званих мирних переговорів. Таку ініціативу ми чули від президента Бразилії, Папи Франциска, представників африканських країн, Індонезії. Йдеться про «заморожений мир», який означатиме територіальні поступки з боку України та визнання за Росією окупованих територій. Але чи задовольняє нас такий сценарій? Ні.
Подивімося, що відбувається за цей місяць, які тези вкидаються в західних ЗМІ. Експосадовці США зустрічалися з представниками Російської Федерації. Велися розмови щодо можливості мирних переговорів. Це перша теза.
Друга теза. Український контрнаступ загальмувався. Відповідно, потрібно шукати шляхи можливого перемовного процесу.
Третя теза: «Ми вам дали все, що ви просили, але, на жаль». Тобто створюються передумови, формується громадська думка. Контрнаступ захлинувся. Відповідно, українська сторона має пристати на пропозиції Російської Федерації щодо так званих мирних переговорів. І нікого не цікавить, що, власне, вимоги російської сторони — це територіальні поступки з боку нашої країни.
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний змушений був публічно пояснити західним партнерам, що контрнаступ не припинився. Лише після цього змінилася риторика вже представників оборонних відомств країн Заходу.
Спеціальний посланець Папи Римського, кардинал Маттео Дзуппі після візиту до Москви зазначив, що «кінця конфлікту не видно в найближчій перспективі». На думку професора Гарварду Грема Еллісона, якщо на фронті збережуться поточні темпи просування ЗСУ, то на звільнення тимчасово окупованих українських територій піде 16 років. То як довго може тривати ця війна?
За експертними оцінками західних розвідок, фінансові потужності країни-окупанта дозволяють вести активні бойові дії ще щонайменше півтора року. Те, що нині відбувається на фронті, свідчить, що РФ почала гру в довгу. Важко визначити точні часові рамки завершення війни. Наприклад, міністр оборони Великої Британії Бен Воллес заявив, що не сумнівається в успішності нинішнього контрнаступу ЗСУ. Але, на його думку, війна триватиме і 2024 року.
Змушений констатувати, що російське керівництво розуміє дипломатію, як односторонні поступки на їхню користь, зокрема про визнання окупації Донбасу та Криму. Утім, варто згадати заяву Валерія Залужного, що жодних компромісів з ворогом не буде — лише війна до перемоги.
Автор: військовий експерт Дмитро Снєгирьов
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News