На Дніпропетровщині під час обстрілу було поранено 9-річного хлопчика. Трагедія сталася на очах у його мами та брата-близнюка. Поки дитину везли до лікарні, він стік кров'ю – і врятувати його не змогли, пише OBOZREVATEL.
Дорогою проїхали танки
День 3 вересня для Анастасії Колчіної із Зеленодольська Дніпропетровської області став найстрашнішим у її житті. Вдень вона разом зі своїми 9-річними синами-близнюками Денисом та Русланом вирушили до парку неподалік будинку. Там же поряд мешкає мама Анастасії, вона теж приєдналася до прогулянки з онуками.
У парку зустріли співробітницю Анастасії, Ірину, яка вигулювала свого хаскі. Хлопчаки були зі своїм цуценям на прізвисько Куля.
"Денис тренував собаку. Парк розташований поруч із центральною вулицею. Приблизно о 12:50 нею проїхали три наші танки, там сиділи солдати, діти махали їм рукою, вони теж їм помахали. Потім проїхали ще три танки, потім ще. Ми продовжували сидіти на лавці, розмовляли. А приблизно через годину на те перехрестя, де йшли танки, прилетіли касетні снаряди", – здавленим голосом розповідає мама близнюків.
Усе сталося раптово за лічені секунди. Анастасія не бачила, як вдалині бігли військові, тільки почула їхній крик: "Лягай! Лягай!". А за ними вже була червона заграва. Вибуховою хвилею всіх кинуло на землю.
- "Камені почали падати з неба"
"Мене ніби прибило до асфальту, здавалося, що каміння почало падати з неба. Ми лежали всі в купі – я, мама, Іра. Хлопчики встигли тільки сісти. Я пам'ятаю, що моя рука лежала на голові – і я не могла її відірвати. Все навколо вибухало, снаряди падали в шаховому порядку, стояли дим і пилюка. Я чула Руслана, але не бачила, де Деня. Стала кликати: "Де мій Деня?!" – згадує Анастасія.
Коли жінка зняла руку з голови, вона почала мацати землю навколо, намагаючись знайти сина. Коли намацала, то поповзла до нього. Навколо кричали: "Не вставайте! Не вставайте!" Снаряди продовжували хаотично падати.
Коли Анастасії вдалося підповзти до сина, вона побачила, що він лежав на боці, а на шортиках була кров. Вона розірвала шорти й футболку, на попереку праворуч від хребта і трохи нижче були дві дірочки розміром із 10-копійкову монету. Вони були настільки глибокі, що туди проходив палець.
Очі Дениса були напіврозплющеними, але він на слова мами не реагував. Руслана теж поранив уламок, але він кричав, що йому не боляче, і питав, що з братом.
Військові надали першу допомогу дитині, заткнули рани серветками та повезли до лікарні в Апостоловому. У дорозі Анастасія весь час говорила Денису, що вона поруч, разом із Русланом. Хлопчик лише показував очима, що він чує.
- Лікар сказав, що Деня стік кров'ю
У лікарні в Апостоловому Дениса забрали лікарі, а Руслан весь час питав: "Мій брат не помре?"
"Лікарі заспокоювали, говорили, що все буде добре. У мене й думки не було, що Денис може не вижити. Я і Руслану говорила, щоб він жодної поганої думки не допускав. Ми сиділи внизу, потім вирішили піднятися нагору, дізнатися, що із сином. Лікарі сказали, що він зараз відійде від наркозу, і нас повезуть до Кривого Рогу, до дитячої хірургії, тому що тут немає дитячого лікаря. Не знаю, можливо, там уже потрібно було робити переливання крові та операцію. Але вони не взялися за це. А я була шокована, вірила, що все буде добре", – крізь сльози каже мама.
У лікарню їх везли реанімобілем більш як годину. З моменту, коли все сталося і коли вони нарешті дісталися лікарні, минуло приблизно три години. Анастасія лише встигла поцілувати Дениса, коли на каталці його повезли до реанімації.
За 40 хвилин її попросили зайти до кабінету, Руслана не пустили.
"Я не пам'ятаю, що мені сказали. Руслан каже, що почув тільки, як я кричала. Він теж вбіг у кабінет, вчепився руками в плечі лікарки і почав говорити: "Ви не розумієте, мій брат не може померти. Таких як він більше немає". Потім він впав на підлогу й почав цілувати їй ноги і говорити: "Я вас благаю, врятуйте мого брата Деню, з ким я буду гуляти, з ким я відзначатиму дні народження? "Я теж впала на підлогу. Руслан побіг по палатах, став відчиняти двері та шукати Дениса. Нас уже на вулицю вивели, сказали, що ми перелякаємо всіх людей", – плаче Анастасія.
Мама думала, що синові робили операцію, і щось пішло не так. Але, як пояснив лікар, вони не могли оперувати, бо минуло занадто багато часу, і дитина втратила майже всю кров.
- Руслан дуже сумує за Денею
Сім'я близнюків Дениса та Руслана ніколи не ігнорувала повітряну тривогу. Щойно чули сигнал – одразу ж поверталися додому. Про те, що місто обстрілюють із РСЗВ чи артилерії, зазвичай повідомляли в соцмережах, просили покинути вулиці, і мама хлопчиків завжди до цього дослухалася.
Проте цього разу в Анастасії телефон не переключився з Wi-Fi на мобільний інтернет, тому попередження мера міста про небезпеку вона не побачила.
"Такий випадок, коли серед білого дня снаряди прилетіли до центру міста, мабуть, був єдиним. Тоді було поранено близько десяти людей. Постраждав брат Іри, яка була з нами. Він, мабуть, йшов до нас і потрапив під обстріл. Із маминого під'їзду хлопця поранило під лопатку, сусідку теж, вона якраз йшла з ринку. Я потім дивилася, ці уламки від касетних снарядів схожі на шматки дроту, однакового діаметра. Вони пробили металеві двері, отвори були однаковими", – каже мама хлопчиків.
Руслан дуже сумує за своїм братом-близнюком. Вони від народження завжди були разом, їм не потрібні були ніякі друзі. Хлопці розуміли одне одного з пів погляду. Разом вони ходили займатися футболом, разом копали черв'яків для того, щоб наловити риби для котів.
22 грудня братам виповнилося 10 років. Сім'я замовила панахиду в церкві, а потім вони пішли на могилу до загиблого Дениса, принесли йому торт, машинку та кульки. Щоб він не нудьгував і не думав, що про нього забули.
