» » Павло Пашко: «Важливе не лише спрощення митних процедур, але й таке поняття, як митна безпека, яка є складовою безпеки держави»


Павло Пашко: «Важливе не лише спрощення митних процедур, але й таке поняття, як митна безпека, яка є складовою безпеки держави»

4 025
КИЕВ. 19-11-2014, 08:00. Вєсті-UA || Новости Украины | Новини України

Про цю людину ходять легенди як серед колег із митної служби, так і серед суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Адже саме за його ініціативи та при його участі була створена система «Електронної митниці», яка значно прискорила та спростила процедури.

Напрацьовуючи різноманітні новітні підходи, залучаючи ІТ-технології, директор Департаменту розвитку митної справи Державної фіскальної служби України Павло Пашко прагне зробити так, аби поняття митної безпеки стало невід’ємною складовою національної безпеки держави.


В той же час саме він став тією людиною, яка продовжує підтримувати зв'язок молодого покоління з людьми, які стояли у витоків української митної справи. Розвиваючи митну справу, дбайливо зберігає традиції.


Він є автором багатьох наукових доробок, а також книжок, за якими навчаються студенти профільних вузів. Тому логічним продовженням стало бажання балотуватися на посаду ректора Національного університету державної податкової служби України.

 

-Павле Володимировичу, у більшості країн світу професія податківця і митника вважається шанованою і престижною. В Україні ж таких фахівців апріорі вважають хабарниками. Чи можна, на Ваш погляд, змінити ставлення суспільства до фіскальної служби і людей, які працюють в цій царині?



- Питання престижності людини і професії передусім пов'язане з тим, як ставиться до цього держава. Пригадуєте державну програму, яка проходила під гаслом «Контрабанда - стоп»? Як на мене, від самого початку в цьому гаслі було закладено негативне посилання. Раз іде контрабанда, а вона вся пов'язана з митницею, значить, погано працює митниця. А значить, там працюють погані люди.


Був час, коли працівники центрального апарату митної служби перестали з’являтися на роботу в формі. Чому? А на них у громадському транспорті кричали: «Ви злодюги, грабіжники, хабарники!».

Працюючи у 1997 році керівником митниці у Харкові, я проводив соціологічні дослідження, щоб з’ясувати, що думають про роботу митників звичайні громадяни. Тоді більшість з опитаних дотримувалися думки, що митники - це ланцюжок людей, які стоять уздовж кордону.

 

До 2000 року на Харківщині вже суттєво змінилося ставлення місцевого населення до митниці. Того року проводилося опитування щодо державних органів, які захищають інтереси держави. І митниця вже знаходилася на досить високому рівні. Тобто, в підсвідомості людей вона на той час асоціювалася зі службою, яка захищає інтереси держави.

 

Але змінювалась і держава, і її митна служба. Країна не змогла створити систему, коли товар по її території переміщується та продається і прозоро, і підконтрольно державі.  Створився розрив ланцюжка контролю. Митниця і податкова працюють з різними масивами інформації, які не перетинаються. Така система створює і податкові ями, і контрабандні шляхи. А це – основа корупції, яка стала складовою  суспільних відношень. Боротися потрібно не стільки з проявами порушених принципів розбудови контролю, але з небажанням їх міняти. Введення тотальної системи  контролю за обігом товару та сплатою податків є основою для спрощення процедур на різних етапах контролю, зокрема, і на кордоні. Тому що у держави будуть механізми перевірити достовірність декларування та сплати податків на іншому етапі контролю. Це і є демократією – працювати за встановленими правилами та відповідати за їх порушення, а не працювати за бажанням без правил. Тому і існує негативне ставлення  до контролюючих органів. І роки цю тенденцію, на жаль, не змінюють.

 

- Ви були автором програми «Електронна митниця», яка не тільки спростила процедури, але й знизила корупційну складову. Чому ж тоді зберігається тенденція, про яку Ви кажете?

- Тому що важливе не лише спрощення процедур, але й таке поняття, як митна безпека, яка є складовою безпеки держави. Наприклад, якщо Сполученим Штатам Америки потрібна безпека, то у них і професія митників, які її забезпечують, шанована.

 

У нас же упродовж тривалого часу навіть такого поняття, як митна безпека, в законодавстві не було. Зусилля митників в основному спрямовувалися та спрямовуються на збір податків. А митник, в першу чергу, повинен бути захисником держави від заборонених та неякісних товарів. А податки  необхідно контролювати по обігу ввезених товарів шляхом аудиту.

 

- Павле Володимировичу, коли було поєднано в одну структуру митників і податківців, багато хто з експертів зазначав, що тепер потрібно готувати універсальних спеціалістів, які б однаково розумілися як на митній, так і на податковій справі. Далі слів діло не пішло. На Ваше переконання, чи потрібно вносити зміни у навчальний процес профільних вузів, чи краще лишити все так, як є?


- Ще у 2005 році у науковій статті я пропонував, щоб усі вузи, де готують фахівців для митниці, податкової та фінансових закладів об’єднати у єдиний великий університет. Тому що на практиці ми бачимо, що податківці не розуміють, що таке митна справа. Як і митники не знаються на нюансах роботи податківців. А всі схеми правопорушень та ухилення від сплати податку побудовані на єдиному ланцюжку. Тому я б робив низку професій універсальних, з подальшою спеціалізацією під час магістратури, з якою можна було б надалі розподіляти випускників на роботу.

 

- Нині стоїть питання про те, що всі відомчі вищі навчальні заклади необхідно передати Міністерству освіти та науки. Ви підтримуєте таку ініціативу, коли йдеться, зокрема, про Національний університет державної податкової служби?



- В будь-якій справі є плюси і мінуси. Коли вуз відомчий, його більше люблять. Які головні проблеми для вузу? Перша - отримати студента, друга - розподілити випускників. І якщо людина розуміє, що після закінчення навчання вона гарантовано отримає робоче місце, то вибере саме такий вуз. Тим самим цей навчальний заклад отримає більше студентів, ніж той, який не дає жодних гарантій щодо майбутнього працевлаштування.

 

Наприклад, тривалий час у митній службі брали на роботу випускників Дніпропетровської митної академії. І всі знали: якщо ти сюди вступив, потім обов'язково підеш працювати на митницю.


Тому я вважаю, що університетукраще було б залишатися відомчим.

 

- Було безліч спроб з боку депутатів на законодавчому рівні закріпити право молоді на перше робоче місце. Можливо, варто все-таки ухвалити відповідний закон, а не прив'язувати вузи до того чи іншого відомства?


- Безперечно, такі зміни потрібні.  А нині, якщо університет залишиться в складі Державної фіскальної служби, необхідно укладати контракт з цим відомством і вносити зміни в закон, щоб випускники мали гарантоване перше робоче місце без проходження конкурсу як державні службовці. Для випускників податкового  та митного університетів конкурсом можуть бути випускні екзамени.

 

- З іншого боку, в університеті напевно чимало студентів, які не бачать себе на державній службі та із задоволенням пішли б працювати в комерційні структури. Як бути з ними?


- Наше завдання – надати їм гарантоване робоче місце, а вони нехай уже вирішують, хочуть працювати на державній службі чи у приватній структурі. Чом, наша молодь прагне нині вчитися за кордоном, скажімо в тій самій Польщі? Тому що, обираючи вищий навчальний заклад, молоді люди думають про те, де в майбутньому будуть працювати. Адже ще навчаючись на другому-третьому курсах, вони мають змогу проходити стажування у великих відомих корпораціях, щоб показати свій потенціал, а після закінчення вузу перейти туди на роботу.

 

А чому цього не можна робити в Україні? Великі концерни приходять до вузів, вибирають студентів, дочитують для них факультативи, якщо це потрібно, й отримують висококласних фахівців. Тоді тут і викладач заробляє, і студент навчається, а вуз отримує додаткове замовлення.

 

У Харківській національній юридичній академії понад 50 років першим проректором працювала дуже відома людина, Герой України, Сташис Володимир Володимирович. Коли йому виповнилося 70 років, він влаштував урочисту вечерю і сказав: «Я щороку буду влаштовувати ювілей, бо не знаю, чи доживу до наступного». А до нього на день народження завжди збиралася вся юридична еліта країни. Судді, прокурори, керівники правоохоронних структур... Вони всі були випускниками цього вузу. Поруч із ними завжди сиділи професори вузу, і другий тост Володимир Володимирович завжди піднімав за колег, підкреслюючи, що приїжджаючи до нього в гості, колишні випускники висловлюють повагу не йому, а в першу чергу педагогам, які працюють в академії, та без яких він би не був настільки престижним.

 

Тому дуже важливо не тільки для студентів, але й для викладачів створювати такі умови, щоб вони почувалися комфортно, були впевнені в своїй значущості, отримували гідну зарплату і мали роботу. Якщо у вузу є студенти - у викладачів є й робота. І чим вища якість викладачів, тим вища якість навчання. Чим вища якість навчання, тим більше людей сюди прагнутиме. Тобто, вкрай важливо поєднати усі ці складові.

 

- Ви балотуєтеся на посаду ректора. Що плануєте змінити, якщо переможете?



- Не потрібно руйнувати того, що створено. Я зараз читаю студентам лекції і часто підкреслюю, що будь-який тиск та більш жорсткі умови призводять до погіршення. Бо на початку можна домогтися успіхів, але в кінцевому підсумку жорсткість і погрози призводять до того, що людина внутрішньо стискається. У будь-якому колективі існує група людей, які відносяться до середнячків, а також є «відмінники» й «двієчники». Я, звичайно, можу поставити завдання, щоб усі, хто був посередні, стали відмінниками, а двієчників виганятиму. Але як тільки я їх приберу, в колективі з’являться нові двієчники, від яких знову потрібно позбавлятися. Навіть сама думка про те, що буде реорганізація, вже людину нервує. І замість того, щоб думати про єднання, спокій та стабільність, людина розмірковує, як викрутитися з такої ситуації.

 

Дуглас Норт отримав Нобелівську премію за те, що ввів в економічну теорію проблему очікування. Коли по телебаченню кажуть, що у нас з цукром буде все добре, люди тут же біжать його купувати. Тому що людина потенційно очікує, що її обдурять. Так само погано очікування впливають на політику, економіку. На стан навчання також. Тож якщо ми говоримо про єднання, не потрібно давати студентам або викладачам поганих очікувань. Будь-які зміни слід обговорювати в колективі, і лише коли всі зрозуміють, навіщо вони потрібні, можна починати рухатися. Але робити це треба дуже повільно. Особливо в навчальному процесі.


У багатьох країнах світу вузи - це великі наукові центри, а професори - це великі вчені, які передають свій досвід студентам. Вони приходять читати лекції, розповідаючи про найсучасніше, що є в науці, про дані, які, можливо, ще ніде не були опубліковані. У нас професори часто так і не стають вченими, тому що їм не дають часу на наукові розробки. Вони вимушені читати по сто різних дисциплін, замість того, щоб підвищувати свій кваліфікаційний рівень.


На мій погляд, практику не лише студенти повинні проходити, але й викладачі. Але для того, щоб кудись виїжджати, їм потрібен час. І завдання керівника якраз і полягає в тому, щоб їм допомогти, створивши умови для того, щоб вони могли займатися науковою роботою, удосконалювати свої знання. І на робочому місці в тому числі. Підвищуючи свій рівень, вони почуватимуться більш захищеними.


У мене товариш є в Харкові, він мені часто каже: «Павле, ти весь час хочеш бути як червоне сонечко, всіх обійняти і погріти. Потрібно суворо з усіх питати, карати». Можливо, він у чомусь і правий, але я так не люблю, бо сонечко сильніше гріє і краще дає результати.


Я вмію карати і цього не боюся. Але вважаю, що краще заохотити людину, преміювати за зроблене, ніж покарати за незроблене.

 

- У вас у службовому кабінеті – портрети всіх попередників. Якщо Вас оберуть ректором, портрет попереднього керівництва теж з’явиться?


- Я не побачив в коридорах університету портретів колишніх керівників. Кажуть, що вони були, а потім їх зняли. Вони обов’язково потрібні бути – це історія університету Зокрема, я обов’язково розміщу  великий портрет Петра Мельника, тому що це саме він побудував університет. Це сучасні добре облаштовані, чисті корпуси. Розміщу  портрети і інших керівників – вони також вклали сили в розвиток Університету.


Свого часу Ернст Невідомий невипадково створив пам'ятник Микиті Хрущову з мармуру двох кольорів - білого й чорного, який встановили на могилі колишнього партійного вождя. Тим самим скульптор хотів підкреслити, що у кожної людини є білі і чорні сторони. За білу – вивішують портрети та ставляться пам'ятники, з чорним - розбираються суди, а оцінку дають люди. А люди пам'ятають найчастіше хороше.


Тому не треба плювати в минуле. Варто зберегти традиції, якщо вони хороші. Як, наприклад, єднання університету. Але повинні з'явиться й нові традиції, підтримка та заохочення вчених,допомога у захисті дисертацій викладачам. Щоб людина навіть у поважному віці мала змогу працювати, нехай навіть не на повний день, консультувати студентів. Адже таких досвідчених викладачів можна запрошувати на різні засідання, радитися з ними, вони можуть бути науковими керівниками, коли пишуться кандидатські роботи, їх можна залучати до написання законів. Кожен колектив багатий своїми традиціями. Їх не буває забагато, їх потрібно розвивати і підтримувати.


Спілкувалася  Марія Єрмакова