Зима близько, але до неї ще треба дожити. Закінчився черговий сезон української "гри престолів". Ватажки усіх політичних "домів" отримали шанс підготуватися до майбутніх битв та залікувати рани.
Верховна Рада, яка мала би бути місцем для пошуку компромісів, – поступово, але впевнено перетворюється на місце воєн за виживання. І без того нестійка конструкція владної коаліції хитається з усе більшою амплітудою. Фактично, від гучного публічного падіння її врятувала лише вкрай доречна літня пауза.
Найболючішого удару по життєздатності парламенту завдав несподівано міцний союз НАБУ-САП та генпрокурора Юрія Луценка. Якщо врахувати, що останній є членом "малої ради" чинного володаря "залізного трону" Петра Порошенка, то спроможність нинішнього керівництва країни втримати позиції викликає усе більше питань.
Для демонстрації своєї ефективності владі конче потрібен максимально дієздатний уряд. Але й тут ситуація тривожна. Через постійні клінчі всередині Ради, міжусобиці між прем'єром і "бізнесовим" крилом президентської команди, кабмін фактично завалив усі обіцяні Гройсманом "ключові реформи".
Жорсткі міжуособні війни всередині оточення стають ледь не візитною карткою правління Порошенка та все більше нагадують часи президента Кучми.
Воюють всі з усіма: АП з міністрами, міністри з депутатами, депутати між собою і з прем'єром, прем'єр з негласним главою БПП, генпрокурор з усіма разом…
І на фоні всього цього президент, замість того, щоб розвести воюючі сторони, – переймається тим, як "оновити" свій образ і провести на "залізному троні" ще одну каденцію.
Великі проблеми з "малими домами"
За чинною Конституцією зразка кучмівської політреформи 2004 року, яку було повернуто одразу після другого Майдану, – роль президента у політичній розкладці могла би бути досить скромною. Хто пам'ятає часи воєн Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко, той розуміє, наскільки безпорадним у такій системі може бути президент.
Однак Порошенко зумів не повторити помилки Ющенка.
Після свого тріумфального обрання Петро Олексійович вибудував систему управління таким чином, що фактично уся повнота влади опинилась саме в його руках.
На гаслах проведення реформ, деолігархізації та закінчення війни Порошенко домігся насправді небаченої концентрації влади: найбільша фракція Ради носить його ім'я, на чолі уряду сидить його ставленик, ГПУ, СБУ, НБУ та масою інших відомств керують близькі до нього люди.
Спершу цей процес навіть видавався цілком нормальним. Адже реформувати країну, подолати корупцію і захистити територію від війська "володаря ночі" з Півночі без ефективної системи управління було б неможливо. Особливо якщо врахувати, що навіть стіни на кордоні, за якою можна було б заховатись, в України не було.
Однак зовсім скоро виявилось, що розмови про реформи значною часткою залишились розмовами, а концентрація влади була не засобом – а, власне, метою.
Володар "залізного трону" на Банковій та вірні йому політичні "доми" в якийсь момент наче забули, що "зима насправді близько" – і взялися з'ясовувати, де чиї володіння.
От тільки ця раптова сліпота зіграла злий жарт і з самими гравцями української політики.
Відвернувшись від спільної ідеї швидких і якісних змін, на хвилях якої вони й прийшли до влади, політичні "доми" безповоротно загрузли в інтригах і міжусобицях. Великі союзи почали розвалюватись, поступаючись місцем ситуативним альянсам і короткостроковій дружбі всіх з усіма проти всіх.
Але найбільшою проблемою Порошенка виявилось те, що "його" люди – це не він сам. Що навіть попри дані "вічні обітниці", васали цілком можуть працювати спершу на себе, а вже потім – на сюзерена. І хоч відкритих випадів проти володаря "залізного трону" його піддані собі не дозволяють, але у війні між собою вони вже майже не стримуються.
Найбільш ясно це видно у Верховній Раді.
За неповні три роки від останніх виборів владна коаліція перетворилась із конституційної більшості на ледь живий "союз двох з половиною".
БПП і "Народний фронт" не можуть забезпечити сталого голосування у 226 голосів і постійно змушені вмовляти про підтримку котрийсь із "малих домів" – Опоблок, "Волю народу" чи "Відродження".
Проте зараз навіть ця крихка конструкція опинилась на межі краху.
Для того, щоб її захитало, вистачило п'яти подань Генпрокуратури про зняття недоторканності з депутатів. Кожне з них, ніби навмисне, било у больову точку закулісних договорняків, які тримають владу на плаву.
Подання на Олеся Довгого переповнило чашу терпіння "Волі народу". Депутати цієї групи в приватних розмовах уже давно не добирають слів для характеристики Порошенка і його людей, особливо генпрокурора Луценка. Глава цієї групи Ярослав Москаленко, розповідають її депутати, ходить на допити в прокуратуру як на роботу. Та й інші нардепи з "Волі народу" також не позбавлені "уваги" прокурорів.
І хоч фактичні лідери групи Москаленко і Степан Івахів недолюблюють самого Довгого за надмірне бажання домовлятися з Банковою поза їхніми спинами, "Воля народу" показала зуби, коли Луценко вніс на нього подання. Бо ішлося не про Довгого – а про виживання.
Саме тому "Воля народу" не дала голосів за принципове для Банкової призначення аудитора НАБУ та голосувала за перерозподіл бюджету без введення ПДВ-облігацій, чого так домагалось оточення Порошенка.
Як зізнався один із депутатів БПП, який часто збирає голоси під потрібні закони, домовлятись з Москаленком і компанією зараз дуже непросто.
"Воля" не те щоб зовсім послала нас – але працювати з ними буде набагато складніше", – розвів він руками.
Навряд чи просто буде "працювати" владі й із "Опозиційним блоком" після публічної порки ОБ в останній сесійний день. Тоді "опоблоківці" спочатку проголосували за всі ідеї влади – а пізніше отримали дозвіл на арешт свого депутата Михайла Добкіна.
Сумнівно, щоб після такого "кидка" депутати обох груп "Опоблоку" – чи крило Фірташа-Льовочкіна-Бойка, чи крило Ахметова, – легко пішли на нові "договорняки". Хай навіть самі бенефіціари цих груп пов'язані "великими угодами" з Порошенком.
Такий урок вони мали б засвоїти, як і решта "малих домів" у Верховній Раді.
Тож питання, хто й на яких умовах покриватиме владі нестачу голосів, у новому політичному сезоні буде одним із найгостріших.
Недовіра "Дому п'ятьох"
У найближчому оточені Порошенка переконують, що "кинути" Опоблок і дати дозвіл на арешт Добкіна депутати мусили "через тиск вулиці".
Йдеться про акцію протесту, яка цілий день гриміла під стінами Верховної Ради в останній сесійний день. Тоді активісти заблокували підходи до парламенту і майже всі виходи з нього, навіть підземні ходи.
З такої відмовки БПП можна було б посміятися, якби все насправді не було серйозно.
І питання Добкіна тут взагалі ні до чого. Йдеться про незрозумілі зрушення в таборі найбільшого союзника "залізного трону" – "Народному фронті".
Цей "дім" складається з п'яти різних груп – Яценюка, Мартиненка, Авакова, Турчинова і Парубія, яким дедалі важче триматися разом.
Згадана акція під Радою – найкращий цьому приклад. В оточенні Порошенка її називають не інакше як "тест Авакова".
"Подивіться, він привів свій "Нацкорпус", на всіх виходах стояли патрулі з дорогими військовими раціями і єдиним центром координації дій. Такого ще не було ніколи. Це дуже схоже на тест Авакова – як Рада реагуватиме на силові сценарії. Ми поки навіть не можемо толком оцінити наслідків цього тесту", – з відчутним роздратуванням розповів УП один із найближчих соратників президента.
Cпіврозмовники "Української правди" і в БПП, і в НФ переконують, що про дії Нацкорпусу під Радою Аваков не попередив навіть своїх найближчих соратників.
Наприклад, Арсеній Яценюк весь той день мусив провести у Раді. Спершу він там зустрічався з фракцією. Але коли він з одним із керівників БПП Ігорем Кононенком захотіли переговорити в іншому місці, то попросту не змогли вийти з парламенту.
Це яскрава характеристика того, як виглядає комунікація Авакова з рештою НФ.
Але глава МВС – не єдина точка напруги у команді Яценюка. Є ще й невдоволена група Мартиненка.
Особливої гостроти її роздратування сягло на відомому засіданні фракції НФ 10 липня. Тоді більшість соратників погодилися на зняття недоторканності з "фронтовика" Максима Полякова, який належить саме до орбіти Мартиненка.
Після цього засідання члени його групи в НФ у розмові з УП обурювались, що, скажімо, секретар РНБО Олександр Турчинов насправді працює не на "Народний фронт", а на створення нової партії разом з Юрієм Луценком.
Реалістична ця версія чи ні, – насправді, не так і важливо. Проте вона чудово ілюструє атмосферу, яка тепер панує в колись єдиному "Домі п'ятьох".
Партія Яценюка, позбавлена електоральних перспектив, вимушена працювати з командою Порошенка, аби втримати ситуацію в руках. А володар "залізного трону" не проминає можливості скористатись цим у своїх інтересах, "прокидаючи" партнерів то тут, то там.
Тож не дивно, що зараз недовіра між командами Порошенка і Яценюка майже тотальна.
Достатньо хоч би згадати голосування за закон про Конституційний суд, ухвалений того ж останнього пленарного дня 13 липня.
Тоді в закон про КСУ вписали норму про відкриту процедуру голосування за омбудсмена. Цю посаду було обіцяно "Народному Фронту", але партія Яценюка настільки не вірила простій обіцянці, що змусила вписати її в закон.
Ця взаємонедовіра Яценюка, Авакова, Порошенка чи Кононенка могла б лишитись їхньою особистою справою, якби через неї не було фактично паралізовано всю роботу держави.
Саме ця недовіра, помножена на бажання відхопити побільше, є причиною того, що влада досі не спромоглась:
– сформувати новий склад ЦВК,
– доукомплектувати комітети Ради,
– призначити главу Рахункової палати,
– оновити НАЗК,
– замінити главу НБУ,
– призначити міністра охорони здоров'я
– або ж звільнити міністрів інформполітики і АПК, які вже кілька місяців як понаписували заяви.
Варто додати сюди постійну війну кабміну з різними групами у фракції Порошенка. Саме через постійні тактичні сутички Гройсмана з Кононенком, а міністрів з головами комітетів – і були фактично провалені усі стратегічні реформи, які уряд обіцяв провести за цей рік.
Від земельної реформи відмовились, навіть не почавши. Медичну й освітню Рада так і не розглядала. Єдино, пенсійній реформі ледь не дивом в останні хвилини останнього дня вдалося проскочити через парламент у першому читанні.
Хто й за рахунок яких ресурсів зможе провести ці реформи восени через роздроблену і пересварену Раду – дізнаємось вже у наступному сезоні владного серіалу. Вересень близько.
За даними УП, зараз у ГПУ майже готові чергові 5-6 подань на депутатів, кілька справ на міністрів і десятки проваджень на керівників знакових державних компаній, на яких зав'язані інтереси "великих домів" української політики.
Якщо додати до цього намір про консолідовану опозицію – від Тимошенко і Садового до Гриценка, Саакашвілі й "Демальянсу" – то для правлячого класу "велика зима" може прийти набагато раніше, ніж думалось.
Хоч би й цієї осені.
Джерело: Роман Романюк, Роман Кравець, УП
