Деякі думки з приводу можливого проведення наступних виборів до Верховної Ради в умовах змішаної виборчої системи та частково, чи повністю непідконтрольних одномандатних виборчих округів Донбасу та Криму…
Пролог 2012 року
У листопаді 2011 року, було прийнято черговий закон про вибори народних депутатів України, яким повернуто змішану виборчу систему. Цей закон також передбачав формування постійних одномандатних виборчих округів – і ЦВК весною 2012 затвердила перелік одномандатних виборчих округів та звичайних і спеціальних виборчих дільниць на постійній основі.
Тоді в Луганській області (і деяких інших) було реалізовано технологію «джерімендерінгу»: задля блокування кандидатів від «Команди Сергія Шахова», було ліквідовано виборчий округ у Стаханові, а території розподілено між округами міст Рубіжного, Сєвєродонецька, Алчевська, Лисичанська. Так, Рубіжанський округ отримав частину Первомайська та Кіровськ з Брянкою, з якими місто Рубіжне не межує. До Алчевського округу приєднали Антрацит, частину Антрацитівського та Лутугінського районів. Сєвєродонецький округ отримав частину Попаснянського району та частину Стаханова. Лисичанський округ отримав Попасну, другу частину Стаханова та Первомайську.
Тоді «Команда Шахова» виконувала 2 функції: була внутрішнім конкурентом для старих регіоналів (так би мовити, представники молодої команди «Олександра Януковича-«стоматолога») та створювала ілюзію конкурентних виборів на Донбасі, в умовах паралічу «Батьківщини», після зради Наталії Королевської та інших «довірених осіб» Юлії Тимошенко у 2010 році. Тоді кандидати «Команди Шахова» посіли 2-ге місце в усіх округах, де балотувалися.
Зараз Сергій Шахов є народним депутатом України (проміжні вибори 16.07.2016) і співпрацює з партією «Наш край», а Артур Герасимов, що відповідав у «Команді Шахова» за донецьку складову округів (Горлівку), очолює фракцію президентської партії.
Окрім неприязні Олександра Єфремова до Сергія Шахова, таке дивовижне рішення ЦВК по одномандатним виборчим округам, аналітики також пов’язували зі структуризацією округів Луганщини в інтересах групи Ю.Бойко-Фірташа-Льовочкина.
Так, Юлій Іоффе, що посприяв кар’єрі Юрія Бойко, не конкурував у Рубіжному з екс-власником (напередодні продав завод «Group DF» Фірташа) та колишнім директором сєвєродонецького «Азоту» Олексієм Кунченко, що на місцевих виборах-2010 року посунув на посаду міського голови директора заводу Валентина Казакова. – Сєвєродонецьк та Рубіжне знов були розведені по різним одномандатним округам.
А Сергій Дунаєв з лисичанського скло-заводу «Пролетарій» та міський голова Лисичанська, не конкурував зі старими членами цього політичного угруповання з Рубіжного та Сєвєродонецька. – До Рубіжного, Сєвєродонецька та Лисичанська було приєднано клаптики інших міст та районів, що не заважали обратися, відповідно, Іоффе, Кунченко та Дунаєву.
Судове оскарження 2012 року
Я намагалася оскаржити таку відверту «джерімендерінгову» маніпуляцію у суді і одразу подала позов на постанову ЦВК, щоб не пропустити 5-денний строк оскарження у виборчих спорах. – Був ризик, що якщо чекати 6 місяців, потім судді «з чистою совістю» б закрили б провадження (пропущено 5-ти денний строк оскарження у виборчих спорах), щоб не опинитися під тиском Адміністрації президента – ніж виносити рішення та стикатися з проблемами, краще «футболити» адміністративні позови і не вирішувати їх за суттю.
Отримавши відмову (ухвала КААС по 1-інстанції та ВАСУ по апеляційній), я почала шукати підтримку для якісного судового процесу. Суть в тому, що вплив Адміністрації президента на судову систему можна було подолати через Європейський Суд з Прав Людини: ст. 3 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод надає суду юрисдикцію у справах щодо «проведення вільних виборів з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу».
Тобто, навіть програвши суд в Україні, потім ставити питання нелегітимності виборів на Донбасі у 2012 році після рішення ЄСПЛ. До речі, вже було неприємне для влади рішення ЄСПЛ по майору Мельниченку, якого виключили зі списку СПУ на парламентських виборах 2002 року та інші рішення проти України за ст. 3 Протоколу №1 до Європейської конвенції.
Нажаль, ніхто не надав підтримку для належного збору доказів, експертиз, громадсько-політичного тиску та медіа- висвітлення такого судового процесу.
«Команда Шахова» взагалі допустила юридичну помилку – звернулися із позовом від неналежного відповідача в особі громади Стаханова, а не виборців (рішення КААС).
Отже, парламентські вибори 2012 року відбулися у розірваних округах…
Позачергові парламентські вибори-2014
В умовах першого Мінського процесу, змінювати округи на Донбасі було недоцільно, бо це викликало б додаткове внутрішньополітичне та дипломатичне напруження. Тому вибори проводили за постійними виборчими округами 2012 року.
Проблему голосування людей на непідконтрольних територіях майже ніхто не вирішував.
Мені відомо про одну реальну спробу, яка не була реалізована остаточно: за поданням Луганської ОВЦА було змінено постановою ЦВК місцезнаходження ОВК №104 (Луганськ) на Новоайдар, де були створені ДВК. Вся територія округу №104 була непідконтрольною – але кандидати зареєстровані, агітація проводилася, були створені виборчі комісії і були переселенці, які б проголосували. Але в останній момент, представники ЦВК передумали у Харкові передавати надруковані виборчі бюлетені представникам ОВК №104.
Депутатів від округів АР Крим не було обрано (№1-10).
В одномандатних виборчих округах Донбасу були обрані народні депутати України від 5 з 11 округів Луганської та 13 з 21 Донецької областей.
Переважна більшість округів мали непідконтрольну частину і обирали навіть на меншій кількості дільниць народного депутата від округу:
* ОВО №45 (голосували 4 з 110 дільниць), де було обрано Єфіма Звягільського;
* ОВО №52 (46 з 109 дільниць) – Ігор Шкіря;
* ОВО №53 (11 з 116 дільниць) – Олег Недава.
У Луганській області цей показник був трохи краще і складав:
* ОВО №112 Рубіжне (23 з 105 дільниць) – Юлій Іоффе;
* ОВО №106 Сєверодонецьк (57 з 108 дільниць) – Євген Бакулін;
* ОВО №107 Лисичанськ (48 з 92 дільниць) – Сергій Дунаєв.
Зміна виборчої системи
У Верховній Раді України 7-го скликання велася робота з переходу на пропорційну виборчу систему із відкритими списками. Відповідна мета була прописана у коаліційній угоді, а потім у ключових законопроектах – Виборчому кодексі та про вибори народних депутатів України за відкритими списками.
Реального бажання змінювати виборчу систему та переформатувати систему партійного контролю, — немає, отже, законопроекти з грудня 2014 не розглянуті і не прийняті. Один із проектів Виборчого кодексу був проголосований у 1-му читанні 17.11.2017 – скоріш за все помилково, внаслідок неправильного розрахунку балансу голосів та намагання піарити деякі політичні сили (нібито ми «за» — але інші не голосують). Робоча група, що працює над проектом кодексу до другого читання, нездатна розв’язати всі суперечності і тому працює повільно.
Вважається, що пропорційна виборча система із відкритими виборчими списками завдасть нищівного удару політичній корупції:
1) зруйнує систему місцевого представництва через матеріальне стимулювання (субвенції на округ, як було у Литвина; мережі підкупу; вплив місто утворюючих підприємств т.ін.);
2) зруйнує монополію партійної верхівки, яка вирішувала хто буде у прохідній частині списку – тому депутатами ставали або слухняні виконавці, або покупці місця в списку за 3-5-10 млн. дол.
Частина експертів заперечує це:
* регіональні еліти можуть об’єднуватися і створювати свої фракції без політичної ідеології (і прикладів багато, в тому числі є такі депутатські і групи, і фракції у Верховній Раді, орієнтовані на впливових мерів Харкова та Львова – а також може з’явитися така ж група «нащадків Черновецького» з Києва в умовах небажання залишатися у складі БПП, та окрема група з Дніпропетровської області);
* завдання підкупу виборців – побудови мережі, насправді спрощується у разі збільшення масштабів округу до всієї області (правоохоронним органам складніше відстежувати та протидіяти);
* монополія партійної верхівки нікуди не подінеться – не буде рейтингова політична сила висувати будь-яких антикорупціонерів, щоб вони мали можливість від неї обратися (і є багато інших внутрішньопартійних маніпуляцій, які знівелюють ефекти «відкритих списків»);
Але навіщо змінювати модель і руйнувати напрацьовані інституції – ризикувати в нових умовах? Заради схвальних прес-релізів грантових організацій та послів «7-ки»?
Що очікує виборчу систему у 2018-2019 рр.
Якщо нема політичної волі змінювати виборчу систему, можна прогнозувати лише косметичні правки виборчого законодавства – наприклад, врахування нових біометричних документів, ліквідацію старих районів (укрупнення) та передачу ведення реєстру виборців на рівень ОТГ.
І тоді закономірні питання:
1) що з «постійними» виборчими округами з виборів народних депутатів України у Луганській та Донецькій області?
2) що з представництвом переселенців і гіпотетично – мешканців непідконтрольних територій?
Якщо будуть призначені позачергові парламентські вибори, або до чергових восени 2019 не з’явиться політична воля щось кардинально змінювати, є наступні варіанти розвитку подій:
Нічого не змінювати і голосувати як у 2014. Тоді Крим не матиме представництво – це мінус 10 мандатів у Верховній Раді. На Донбасі буде обрано народних депутатів України від 5 з 11 округів Луганської та 13 з 21 Донецької областей. Тобто ще мінус 14 мандатів у Верховній Раді – отже замість 450 народних депутатів, може бути обрано лише 426 і одномандатних буде знов менше, ніж партійних (за списками).
Не проводити вибори на території під контролем військових. Тобто майже позбавити Луганську та Донецьку області депутатів від одномандатних виборчих округів. Бо у Луганській області повністю вільний лише один округ — №114. Але навіть до його складу входять території Новоайдарського району, які межують з лінією розмежування – тобто має деякі дільниці в зоні ризику та військових дій.
Це зменшуватиме вплив у Верховній Раді певних політичних сил, тому може здаватися «патріотам» правильним рішенням. Мовляв, збереже євро-інтеграційний курс і заважатиме нормальному представництву політичних сил, орієнтованих на багатовекторність зовнішньої політики.
Проблема одна: якщо влада чужа і певні регіони в ній не представлені, об’єктивно посилюються сепаратистські тенденції. Іншими словами: якщо нема можливості для політичної боротьби у парламенті – залишається імміграція або збройне протистояння «чужій владі».
Якщо у РФ за улюбленою «патріотами» приказкою «чемодан – вокзал – Росія» переїдуть мільйони громадян, це об’єктивно підсилить можливості РФ висувати вимоги щодо подальшого врегулювання в Україні. В тому числі надасть мобілізаційний ресурс тих, для кого загибель в Україні – не якась абстракція за аналогією «що ми забули в Афганістані / Сирії?». — Це буде саме Батьківщина, — земля, де люди народилися, де поховані їх батьки, де вони жили-працювали, і не змогли жити далі внаслідок політичних та економічних причин…
Локальне переформатування виборчих округів на Донбасі. Зважаючи на переїзд переселенців, демографічний баланс виборчих округів змінився: отже, можна в 2-х областях виправити маніпуляції 2012 року і збільшити кількість виборчих округів частково або повністю під контролем України. Відповідно збільшиться кількість мандатів в округах, що обиратимуть Луганська і Донецька області.
Цей варіант цікавий тим, що може бути реалізований навіть без змін до виборчого законодавства – лише постановами ЦВК! Можливо, відповідними судовими рішеннями, які легітимізуватимуть дії ЦВК — визнають помилки 2012 року, а також зобов’яжуть вжити дії для захисту прав ВПО, які змінили місце проживання протягом 2014-2018 рр.
Фактично достатньо зацікавленої політичної групи, яка б провела відповідну інформаційну та юридичну кампанію, а також сформувала у членів ЦВК відповідну політичну волю.
Патріоти також можуть підтримати такий варіант, але з інших міркувань: не секрет, що проросійське населення має меншу явку – отже використовуючи вплив військових, поліції, СБУ, військово-цивільних адміністрацій, волонтерських організацій в зоні ООС, та мобілізацію патріотичних виборців, вони можуть розраховувати повторити результати Дніпропетровської області 2014 року (навіть голова «Правого сектору» зміг обратися!).
Політико-електоральні махінації. Чи є гостра реакція на клаптикові постійні виборчі округи, утворені у 2012 році? Чи є гостра реакція на представників округів, що включали непідконтрольні міста/райони? Чи є гостра реакція на Єфима Звягільського, обраного від 4 виборчих дільниць? – а чому ж тоді не використати масове переселення людей для пере-нарізки виборчих округів на Донбасі?
Може з’явитися бажання збільшити кількість «зручних» для політтехнологів виборчих округів – додати ще 14 одномандатників. Задля цього необхідна більшість в ЦВК, яка пере-форматує одномандатні виборчі округи так, щоб кожен округ включав і контрольовану територію, і не контрольовану. В залежності від «вподобань» замовника, контрольована територія може включати декілька дільниць – наприклад вугільне Золоте біля лінії розмежування, а вся інша частина буде на неконтрольованій території (вугільні Свердловськ чи Антрацит). Або Щастя з Луганською ТЕС ДТЕК-Ахметова включатиме колишній округ Краснодона з Ахметівським Краснодонвугілля-ДТЕК.
Забезпечити представництво переселенців через розподілене голосування, та апробувати на 42 мандатах систему електронного голосування (менш ніж на 10% складу ВРУ). Тобто вирішуючи питання переселенців, провести експеримент з впровадження електронного голосування.
Ніхто не буде ризикувати і впроваджувати нові технології в умовах, коли основний електорат для маніпуляцій – пенсіонери та соціально незахищені верстви населення. Може ж так статися, що вони не зможуть нормально голосувати і електоральний баланс зміниться. А от демонструвати реформи в окремому «гетто» — яке б не загрожувало основним політико-економічним групам, можливо. І дійсно: хто б несподівано не обрався б серед цих «електронних» 42 депутатів – майбутній більшості у ВРУ вони не загрожуватимуть революцією.
Обмежена, але проривна виборча реформа
Ми маємо внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – які можуть бути «полігоном» для забезпечення прав трудових мігрантів. Бо якщо можна буде організувати розподілене дистанційне голосування в масштабах усієї країни – то цей інституційний досвід можна буде поширювати і на українських громадян за кордоном.
І буде у майбутньому цікавий зворотній ефект: чим депресивніше стає територія, тим більше її залишають трудові мігранти; чим більше трудових мігрантів – тим менше вплив місцевих махінацій/маніпуляцій на результати виборів в окрузі (бо голосуватимуть заробітчани з ЄС) і виникають політичні передумови для поступового оздоровлення.
Є два варіанти організації голосування:
* повністю дистанційне з ідентифікацією через Bank ID або електронно-цифрові підписи;
* організація спеціальних дільниць, на яких ідентифікуватиметься особа виборця та відбудеться таємне голосування з роздруківкою електронних бюлетенів і протоколів (тобто паперова копія у разі знищення серверів чи необхідності спростувати фальсифікації, надасть можливість зібрати і порахувати все з паперових копій);
Деталізуємо: щоб не друкувати і не розвозити виборчі бюлетені по всій Україні – це був би дійсно складний процес, переселенці б приходили на визначені виборчі дільниці і голосували б в електронному вигляді. Тобто через Bank ID здійснювалася б ідентифікація та фіксація в електронному списку виборців відповідного ОВО (за реєстрацією переселенця на 2014 в містах/районах Донбасу).
Відповідні виборчі дільниці у кожному місті/райцентрі/ОТГ визначалися б рішенням місцевих ОВК по всій Україні. Така дільниця матиме значне додаткове навантаження: свій список виборців + ВПО з навколишніх сіл чи мікрорайонів. А також повинна мати комп’ютерне обладнання і більш професійний склад (підготовлених членів виборчої комісії).
Далі людина на ноутбуці чи планшеті заповнює виборчий бюлетень в електронному вигляді – що друкується виборцю на підтвердження, а електронні дані надходять на сервер відповідної ОВК з дублюванням в ЦВК. Тобто по кожному неконтрольованому чи частково вільному ОВО, переселенці б дистанційно на комп’ютерах голосували б по всій Україні.
І кожен ОВО Криму чи Донбасу отримав би відповідну ОВК у Херсонській чи Луганській/Донецькій області, які б займалися б фіксацією цього розподіленого голосування.
Про необхідність представництва ВПО у ВРУ
Чому необхідно забезпечити представництво переселенців у законодавчому органі?
По-перше, є передумови для зміни Конституції України – впровадження парламентської моделі. І бажано, щоб не було територіальних громад, формально не представлених у Верховній Раді. Навіть централізована РФ має проблеми з Чечнею та Татарстаном, що не голосували за нову конституцію РФ у 1993 році. Як вважаєте, чи будуть використані у майбутньому проти України принципові зміни Конституції без представництва Криму та Донбасу?
По-друге, на міжнародному рівні має бути легітимне українське представництво непідконтрольних територій – в особі обраних переселенцями народних депутатів чи навіть «менеджерів громад». У тому ж Мінську бажано з формату 2 проти 1 (РФ з представниками ЛДНР vs Україна) перейти до формату 2:2 (РФ з ЛДНР vs Україна з представниками ВПО).
Також необхідно мати представників, які б опікувалися проблемами переселенців – лобіювали виділення їм бюджетних коштів, прийняття необхідних законів, здійснювали б представництво у перемовинах з органами влади. І особливо важливо – почали б реалізовувати контрольно-наглядову функцію законодавчої влади, доки не розвинуту. Бо уряд без тиску не буде нічого робити, а вуличні протести переселенців відразу спровокують протистояння за схемою «націоналісти проти луганчан/дончан, що приїхали і щось тут вимагають».
Четверта важлива потреба — необхідні представники законодавчої влади, які б займалися пошуком міжнародної допомоги та напрацюванням плану дій у разі відновлення (хоча б часткового – з міжнародним миротворчим контингентом) суверенітету України над ОРДЛО. – Інакше може статися ситуація, що Рада Безпеки ООН прийме рішення і ми будемо неготові до повернення територій – бо не було належного контролю з боку законодавчої влади за МінТОТ. А також нема міжнародних фондів відновлення: ніхто в уряді цим системно не займався (пам’ятаємо скільки років збирали кошти на конфаймент ЧАЕС?) – а у західних партнерів нема довіри, що ці кошти не будуть використані на інші цілі.
У випадку ж з коштами тимчасово окупованих територій, навіть не треба щось теоретизувати: військово-цивільні адміністрації «пилять» зібрані податки та субвенції непідконтрольних міст/районів, розподіляючи на зручні для крадіжок статті видатків (ремонти доріг і будівель)…
Світлана Пантюхіна, Хвиля
Почему вы можете доверять vesti-ua.net →