Новости Украины || Вести-UA

» » » Опубликован полный текст поздравления Зеленского на Майдане. Видео
24-08-2019, 15:05

Опубликован полный текст поздравления Зеленского на Майдане. Видео

Что сказал президент
465

Президент Владимир Зеленский обратился к украинцам во время празднования Дня независимости в Киеве на Майдане.

Видео появилось на YouTube-канале Ze! Life. А на сайте президента Украины опубликовали полный текст, передает obozrevatel.com.

В cвоей речи Зеленский сказал следующее:

  • Что каждое его утро начинается с смс от Генштаба о потерях;

  • Что надо поблагодарить защитников Украины;

  • Что Украина имеет славную историю, которая тянется задолго до 1991 года;

  • Упомянул о "Диких танцах" и успехах в футболе;

  • О потерях Украины на войне и двух революциях - Оранжевой и Достоинства;

  • Ни разу прямо не вспомнил про Россию, но рассказал о "краже двух детей"

Публикуем его на языке оригинала и полностью.

Кожен мій ранок починається з sms-повідомлення. Це sms від Генерального штабу. За минулу добу обстрілів – сім, втрат – дві. Цифри можуть бути різними, але тільки одна робить ранок добрим. Це – нуль. Обстрілів – нуль. Втрат – нуль.

І давайте для початку подякуємо тим, завдяки кому ми можемо сьогодні бути тут, під яскравим сонцем і чистим блакитним небом. І щоб ці оплески почули наші захисники, які зараз на сході країни захищають Україну. Завдяки вам ми відзначаємо сьогодні 28-му річницю з Дня Незалежності. Хоча не зовсім правильно казати, що Україні – 28. Адже до 91-го року ми встигли чимало. Відбулося хрещення Київської Русі, Іван Федоров видав у Львові "Апостол", засновано Києво-Могилянську академію, козаки на чолі з Богданом Хмельницьким та Іваном Сірком підкорили фортецю Дюнкерк, на світ з’явилася Конституція Пилипа Орлика.

Україна була однією із засновниць ООН, а Сергій Корольов зробив вагомий внесок у підкорення космосу людством. Це – лише декілька важливих подій яскравої історії нашої багатовікової та, водночас, молодої країни.

Ну а сьогодні ми відзначаємо, мабуть, найважливіший день у житті держави. День, коли вона здобула незалежність. Сьогодні вже сформувалося ціле покоління, народжене в незалежній Україні. Для них це нормальний стан речей. Для них не може бути по-іншому. І це прекрасно. Бо це покоління – наша ментальна опора. Опора свободи, демократії та розвитку. Вони мислять інакше, вони думають сучасно, а значить – Україна рухатиметься тільки вперед.

Разом з тим, ми з вами не повинні забувати, що Незалежність не з’явилася за помахом чарівної палички. Активна боротьба за неї почалася понад 100 років тому. Тривала вона і в часи Радянського Союзу. Микола Руденко, Василь Стус, Петро Григоренко, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, учасники Революції на граніті.

Це неповний список тих, хто боровся за здобуття Незалежності. Хтось – ціною власної свободи, а хтось – ціною власного життя. Заради цього одного дня. 24 серпня 1991 року. І цей день був неминучим. Бо, як казав Левко Лук’яненко, прагнення до незалежності закладене у нашому генетичному коді. Минуло 28 років. 28 різних років. Непростих, буремних, тернистих, але – наших спільних. І всі ці роки ми пережили разом. Усією країною.

Усією країною ми тягнули кравчучки, нарізали купони та дивились як "Багаті теж плачуть". Усією країною мали ваучери, ходили в "мальвінах", а ті, кому пощастило, – з пейджерами. Усією країною стрибали на рекордну висоту – 6 метрів 14 сантиметрів.

Першими перепливали басейни Сіднею та Афін, плакали на олімпійському п’єдесталі в Атланті, коли вгору піднімався український прапор. Усією країною змушували тремтіти грандів європейського футболу. Коли Лужний зі Львова отримував пас від Головка з Херсона, віддавав на Реброва з Горлівки, а той – на киянина Шевченка… Тоді "гол" лунало від Ужгорода до Луганська.

Усією країною, від Донецька до Карпат, ми летіли до зірок разом з Леонідом Каденюком і раділи, коли у відкритому космосі вперше в історії пролунало "Ще не вмерла…" Усією країною стояли в черзі у перший Макдональдз та слухали "Танець пінгвіна" від Кузьми. Чекали армагеддону з настанням 2000 року та раділи на ранок, що його пережили.

Усією країною ми підкорили Європу "Дикими танцями" та відстояли демократичний вибір у 2004-му. Усією країною молилися за моряків "Фаїни" у полоні сомалійських піратів та плакали за гірниками на шахті Засядька.

Усією країною тішилися, коли на когось падав вінок. Намагалися встигнути до Євро-2012 та усією країною не розуміли: як можна було не побачити гол у ворота Англії? Це були різні роки. Непрості, але тепер, озираючись назад, можна сказати, що до певного моменту – безтурботні. Адже потім настав 2014 рік.

Спочатку всією країною ми довели, що маємо гідність. Не побоялися водометів і кийків. А дехто не побоявся і снайперських куль. Тоді всією країною ми дізналися, що сотня може бути небесною.

А згодом на нашу землю прийшла війна. Яку ми зустріли всією країною. І тут "усією країною" – це вже не просто художній прийом. Бо ми – в прямому сенсі слова – всією країною збирали на бронежилети, медикаменти, тепловізори. Усією країною, в Інтернеті та біля телеекранів, були прикуті до новин зі сходу. Новин, де решта слів втрачала сенс, а перед очима були тільки назви населених пунктів та кількість загиблих героїв.

Як це не парадоксально, але тоді ми народилися вдруге. Як країна та як суспільство. Об’єднались і згуртувалися. Згадали це забуте відчуття – коли ти пишаєшся своєю Батьківщиною. Саме тому сьогодні тут зібралася гордість України! В першу чергу – це наші воїни.

Ті, хто захищав, і ті, хто зараз захищає нашу землю. Це родини військових. Ті, хто втратив сина, батька, чоловіка чи брата. Це волонтери. Ті, хто допомагає, інколи віддаючи останнє. Тут також ті, хто навчає, і ті, хто рятує життя щодня. Ті, хто на спортивних аренах світу прославляє Україну. Наш науковий і творчий потенціал. І звичайно – наше майбутнє – наші діти. Ці люди – не просто учасники Ходи Гідності. Це наші тисячі причин любити Україну.

Знаєте, колись мене запитали: а за що ти любиш Україну? Дивне питання. А за що ти любиш свою маму? Вона тебе народила, виховала, підняла на ноги. Я люблю Україну, бо я тут народився, я люблю наш прапор і радію, коли він переможно майорить. Я люблю наш гімн, бо це – наш найголовніший хіт! Бо яку ще пісню так знає і так співає кожен з нас? Я люблю нашу землю, бо кожен куточок України – це велика сім’я.

І для тих, хто не розуміє сьогоднішній біль українців, я поясню дуже доступною мовою. Уявіть, що, наприклад, сусід відібрав у вас двох дітей. Першу дитину – просто викрав. Їй видали нове свідоцтво про народження. А потім кажуть: та ми не забирали вашу дитину. Вона сама захотіла жити з нами. Ну і що, що під дулом автоматів? Це її бажання. І взагалі – хто вам сказав, що це – ваша дитина? Вона споконвіку була нашою. Ви не хвилюйтесь, їй тут буде краще, у нас прекрасний притулок біля моря, під сонечком.

І от пройшло 5 років. І ті, хто був так занепокоєний, кажуть: та, наче, все нормально. Дитина за вами вже не плаче. І взагалі – не сильно вона на вас і схожа. Чому вони так кажуть? Тому що це – не їхня дитина.

А другу вашу дитину закрили в дитячій кімнаті. І поставили озброєну охорону. Вам кажуть – яка охорона? Там нікого немає. І ви чуєте, як ось тут поруч, за стіною, ваша дитина плаче, але не можете туди зайти. Кожного дня у кожного з нас розривається серце. І будь-які перемоги чи здобутки неповноцінні, адже наша родина неповна. Та настане день, і ми обов’язково зберемося разом. Бо голос рідної крові переможе!

Дорогі українці! Ми різні. Але єдині. Мусимо бути єдині, бо тільки тоді – ми сильні. Зрозуміти, що розраховувати маємо тільки на себе. Не сваритися через минуле, а об’єднатися заради майбутнього. Україномовні та русскоговорящие, незалежно від віку, статі, віросповідання – бути єдиним народом. Не на плакатах, не в гаслах, а ось тут. У кожного в серці. Ми повинні рухатися вперед, разом будувати країну, разом робити неможливе і кожного ранку казати собі: "Я українець". І я можу все!

Наша земля – неповторна, чарівна, незламна, неймовірна, дивовижна, казкова, чудесна, прекрасна. Якби не наша Батьківщина, людство могло б і не знати цих слів. Адже всі вони були вигадані для того, щоб описати Україну. І сьогодні вона відзначає 28-му річницю Незалежності. За ці роки ми зробили найголовніше. Ми їх примножили. Зберегли незалежність і свободу.

І бережемо сьогодні. Хтось – ціною власної свободи, а хтось – ціною власного життя. У цей важливий день ми віримо, що в українському календарі скоро з’явиться інша, не менш знакова дата. Конкретне число і місяць – неважливі. Бо це буде день, коли настане мир.

І мій ранок починатиметься з sms-повідомлення: за минулу добу в Україні народилося 1000 хлопчиків та 1001 дівчинка.

З днем народження, Україно! Слава Україні!

Смотреть полное видео выступления Зеленского на Майдане онлайн:


Читайте срочные новости в Telegram