Чому у Швейцарії все так чисто, а нас ні?

Потрапивши до Швейцарії вперше (а також вдруге, втретє і т.д.), я все не могла зрозуміти, чому у них тут все так гарно. Це ж несправедливо, що комусь все: і природа така, і гори, і дороги, і безпека, і економіка, а комусь — так, як у нас.

Чому тут такі чисті озера, а вода в крані смакує краще за «Моршинську»? Чому автобуси й електрички ходять за розкладом з точністю до хвилини, та ще й шансон не волає на весь салон? Чому поїзди чистесенькі, дороги рівнесенькі, кількість ДТП й злочинів такі, що сміх бере, коли вони ще й на щось жаліються, питає focus.

Годинники, банки, шоколад, оце все… Ну не чесно ж. За що швейцарцям стільки Божої ласки? Ми з друзями знайшли єдине логічне пояснення: Перстень Влади. Отой самий, Єдиний, щоб усі зібрати й у ланцюг скувати. Ну а що? Швейцарці століттями копирсаються під Альпами — біс його зна, що вони могли там нарити. А то й викувати.

Бо якщо так подивитися — у нас же нібито також і гори, і ліси (були), і поля, й чорноземи, які швейцарцям і не снилися, і навіть море (викусіть, швейцарці). І взагалі, уся Швейцарія — як одна наша Київська область. Чому ж тоді у нас все так через пень-колоду? Причин чимало.

По-перше, нам страшенно не пощастило з сусідами: усю історію не дають спокою усілякі Речі Посполиті, турки та передусім Московська імперія (як би вона не називалася у різні часи). Але ж у швейцарців сусідами німці, італійці та французи, яким також усю історію муляло, що поряд оцей ласий шматочок альпійської землі лежить ніким не прикарманений (тож вони періодично і вперто намагалися виправити це неподобство).

По-друге, у нас тут ще й русифікація, двомовність, відсутність релігійної єдності і взагалі проблеми з національною самоідентифікацією. Хоча цим швейцарців також не здивуєш: у них державних мов аж чотири, і три з них є мовами більших і, нібито, сильніших сусідів (власне, суто швейцарською є хіба що ретро-романська — найменш поширена з державних мов). І домінантні релігії у них дві. Щоправда, з самоідентифікацією жодних проблем: тільки-но спробуйте назвати німецькомовного швейцарця німцем! Однак головній причині, чому у нас все так, швейцарцям протиставити нічого: корупція і влада. Бо, як не крути, скільки Майданів не влаштовуй, при владі все одно опиняються якісь покидьки. Як пороблено. Інша справа — Швейцарія. Кажу ж: Перстень Влади.

Одначе мені пощастило втертися в довіру до корінних швейцарців (сивого вуйка герра Ганца та його дружини Аніти), й вони під добре швейцарське пиво трошки пролили світло на таємницю Перстня Влади. Спробую її пояснити на прикладі сміття.

Усі знають, що в Європі сміття сортують. Українці також долучаються до цього прогресивного шляху: здають батарейки, рециклюють пластикові пляшки, скло та папір тощо. Не всі, на жаль, але багато хто.

Ще й кепкують над швейцарцями: мовляв, їм аби викинути використаний пакетик чаю, треба чотири контейнери: етикетку в папір, скобу від неї — в алюміній, нитку — у старі тканини, і сам пакетик з чаєм — у біовідходи.

Я думала це просто жарт, та де там. Швейцарці сортують усе. Є окремі баки й правила для скла (за кольором), консервних бляшанок, РЕТ-пластику, решти пластику, картону, паперу (окремо від картону), корків від вина, алюмінію (фольга від шоколадок і йогуртів, бляшанки з-під пива), «мінеральних відходів» (бита порцеляна й кераміка), біовідходів, старого текстилю і навіть «трупів тварин». Усе решта викидається в бак «загальні відходи», за утилізацію яких треба чимало платити. Таким чином доводиться заморочуватися з сортуванням, аби мінімізувати кількість дорогого «загального сміття». Результат — чистота на вулицях та в лісі, екологія, чиста вода, біодобрива і все таке.

Щоб така складна схема працювала, необхідні дві складові: з одного боку, влада має забезпечити відповідне законодавство (включаючи штрафи за його порушення) та інфраструктуру (систему збирання та переробки усього цього сортованого добра). З іншого — суспільство має погодитися грати за цими правилами. Не виносити сміття до лісу чи десь у долинку. Не підкидати своє сміття у бак сусіда. Не лінуватися виносити скло й розкидати його за кольором. Не вважати себе найхитрішим, бо обдурив державу під гаслами «правила існують щоб їх порушувати» або «закони для лохів». Підкреслюю: це має бути все суспільство. Включаючи мажорів, перевіряючі органи, сміттєпереробників та й саму владу. Бо на відміну від Толкінівських королівств, представники влади як у швейцарців, так і в нас не походять від міфічних героїв минулого, а обираються з-поміж громадян самого суспільства. У цій злагодженій роботі — коли одні представники суспільства згідно з делегованими їм повноваженнями встановлюють правила гри, а всі інші з цими правилами погоджуються і приймають — і є суть існування держави, як такої.

Ще одна специфічна швейцарська фішка, що сприяє дотриманню суспільством встановлених правил, — це референдуми. Через них зі швейцарців також кепкують, що це, мовляв, національне хобі — щомісяця референдуми проводити. Але хто на ті кпини зважає? Держава про все радиться з громадянами: чи треба нам другий тунель під Сан-Готардом будувати? Чи треба встановити жорсткіші обмеження для іноземців? І то лише великі питання на загально-державних референдумах. А ще є кантональні (регіональні) та місцеві референдуми. Більш того: вирішив було герр Ганц реконструювати свій будинок і пофарбувати його у яскраво-жовтий колір. Подав у комунальні служби документи на узгодження проекту. Там подивилися, й кажуть:

— Усе добре, герр Ганц, але у жовтий колір фарбувати не можна, бо навколо будинки білі й ваш буде надто вибиватися. Може, хоча б у бежевий пофарбуєте?

— Ні, — відповідає на це герр Ганц. — Я хочу саме у жовтий і саме у такий відтінок.

— Ну тоді спитайте згоди у сусідів.

Довелося герру Ганцу пофарбувати одну стіну в той самий соняшниково-жовтий для прикладу й провести опитування серед громади. А як виявилося, що сусідам смілива ідея герра Ганца сподобалась, то комульнальним службам довелося зітхнути й підписати проект.

Уявляєте, якби киян спитали щодо театру на Андріївському до реконструкції, а не після? Або коли перш ніж балкон з вагонкою на історичному фасаді будувати, треба було питати згоди сусідів? Так отож.

Ото й виходить, що секрет швейцарського Перстня Влади зводиться до таких простих речей, як відповідальність та взаємоповага у суспільстві плюс дотримання суспільного договору між громадянами і владою.

Хтось може спробувати списати швейцарський добробут на нейтралітет, золото Третього рейха та ще якісь історичні відмазки (чого не зробиш, аби відстояти своє право проїхати на червоне чи кинути бичок під ноги), але за наявності відповідальності і взаємоповаги можна і без золота Рейха жити у чистій та безпечній країні.

От тільки як зробити так, щоб в Україні ці базові цінності поширилися з окремих громадян на все суспільство? Боюся, тут без магії ніяк не обійтися. Може б у Карпатах якихось чарівних перстнів пошукати, чи що?