О путине за решеткой и предателях-яничарах среди украинцев, о паспортах неграждан и что должны сделать с "русским" населением Крыма после освобождения полуострова, о русскоязычных защитниках Украины, о том, каково истинное отношение президента Зеленского к украинскому языку, а также - о свежие успехи в утверждении родного языка внука Димы, при упоминании о котором госпожа Ирина Фарион просто сияет от счастья, - в эксклюзивном интервью "Телеграфу".
"Ми маємо перестати їх розуміти. З усмішкою"
- Видача ордера на арешт путіна Міжнародним кримінальним судом в Гаазі, здається, не залишила цивілізованому світу іншого виходу, крім як перемогти цього кривавого диктатора. Які ваші відчуття — скільки часу це займе?
- Дуже складне питання. Після такого історичного пекла, через яке пройшла і проходить наша нація, – справедливість стає неочікуваною. Я зовсім не сподівалася, що буде ордер на арешт. Думаю, так само несподіваним стане сам його арешт та остаточне ув’язнення. Але ми звільнимося від путіна не лише тоді, коли звільнимо території, а коли звільнимо голови від московського рабства.
- Тож якою має бути наша перемога над Московією, щоб духовні отці української держави – Бандера, Шухевич, Тарас Григорович Шевченко, в себе там, на небесах, нарешті були задоволені?
- Коли вичавимо з себе внутрішнє рабство та угодовство, коли перестанемо жити малоросійськими комплексами та прогинатися під будь-яким чужинцем. І не важить, чи на Заході, чи Сході. Коли зрозуміємо, що бути українцем – це дар Божий. Коли українська мова стане аксіомою.
- Однак з початком війни відсоток україномовних в наших містах помітно збільшилася. Що ще потрібно в мовній політиці змінити?
- У нас ухвалено "ліберально-гібридний" закон, який не розв’язує мовної проблеми. Зважте, скільки маємо мовних конфліктів! Кожного дня чуємо про скандали, коли на вимогу українців продавець не говорить державною мовою. Це означає, що чинний закон треба змінювати передовсім в частині освітній, забравши з нього "мовний Вавилон" з початкової та середньої школи, яка й далі не є державномовною.
Особлива проблема – мова в дитячих садках. Як хто хоче, так і говорить. Як вислід – українськомовні діти не лише підлягають брутальній дискримінації, але й приносять до хати москомовну нечисть типу мусор…
Має бути чітка умова: якщо ти віддаєш дитину в дитячий садок, то навчи її української мови. Ти думаєш про майбутнє своєї дитини? До чого ти її готуєш? Щоб путін знову прийшов її визволяти?
Вершиною антимовного безглуздя є зовнішнє незалежне оцінювання мовою національних меншин до 2030 року!
Чи зможу я, як представниця української меншини в Польщі, складати вступний іспит до Ягеллонського університету українською мовою?
- Це справді уявити неможливо.
- Тому на Польщу ніхто не напав. І не нападе. Тому поляки готові нам танки віддати, літаки, усе, що завгодно, тільки щоб в них не повторився Смоленськ. І тому для них мова – це питання святе. А для нас мова – це постійні суперечки. І ти доводиш людині, що треба дихати. А вона каже: а я можу й не дихати!
- На фронті багато й російськомовних воює. Чи варто їх зараз змушувати переходити на українську?
- Вони в приватній бесіді можуть говорити як завгодно. Але є Закон "Про Збройні Сили України", стаття 13: мова війська – українська. Є закон мовний, стаття 15: мова ЗСУ – українська. Чи можуть воїни не виконувати наказів своїх командирів? Що тоді буде? Тоді підставлять не лише себе, але й побратимів. То чого вони не виконують Закону "Про Збройні Сили України"? Що це за очманіння таке щодо української мови? Що це за зневага до мови Тараса Григоровича Шевченка?! Чим він їм завинив, що вони не хочуть заговорити його мовою? Де вони взагалі набралися того реп’яха – московського язика?! Нехай мені як доктору філологічних наук покажуть територію, де первісно існувала російська мова в межах теперішніх земель України. Це суперечить науці – діалектології. Московська мова в Україні – це наслідок історичної перемоги москви над Україною.
- Так, але люди звикли говорити російською…
- А хтось звик колотися! То я маю толерувати, якщо він підсів на шприц?!
То за яку Україну вони воюють? "Рускоязичну"? Але тоді ми не розірвемо прокляте коло залежности від ворога! путін прийшов захищати "рускоязичних"! Так, як і Гітлер захищав німецькомовних в Австрії 1938 року. А потім у Чехії, в Судетах, там, де німецька меншина та німецькомовні чехи жили. Друга світова війна почалася з того ж мовного питання! Бо це питання крові, це генетичне питання. Скільки людей під впливом війни повернулися до своєї мови?! Що в них прокинулося? Батьківська кров озвалася – і зрада відступила. Тих людей треба максимально підтримати – вони стали неофітами й поповнили ряди вільних і сильних українців.
Так звані російськомовні українці поїхали зараз по всіх світах і рознесли з собою "язик". Ну, то вони стали тепер небезпекою для цілого світу. Вони й там вимагатимуть російськомовних шкіл для своїх дітей. Це ж насправді, як короста якась. Це типу: дайте мені право бути негідником. Тобто узаконьте моє відступництво. Ну добре, напиши собі в паспорті: "яничар". Ти яничар, ти зрадив мову своїх батьків, напиши в паспорті це!
- Гаразд, як тоді бути нам?
- Не як нам з ними бути, а їм з нами. Ми маємо перестати їх розуміти. З усмішкою. Не розуміти.
Щодо суржику. Люблю слухати мову в інтерв’ю з українцями в час страшної війни. Бо мова там не комунікація – а сенс життя. Нинішній суржик – це не шлях до московської мови. Це реверсний процес: коли ми від суржику — до мови дідів і прадідів. Отут треба людині максимально допомогти. І жодною мірою публічно не виправляти.
Мова тіла президента – що вона означає?
- Як ви оцінюєте успіхи президента Володимира Зеленського в освоєнні української мови, яка для нього була явно не рідною?
- Чесно кажучи, я вражена. Але я про людину можу свідчити достеменно тільки тоді, коли знаю її особисто. Якщо ж спостерігаю з екранів, то непевна, чи це гра, чи зміна світогляду.
Щодо української мови Зеленського – особливо, коли він читає промови кожного вечора, – то гарний хлопчик, молодець! Скільки балів можна поставити? Десять!
- Непогано.
- Десять – особливо порівняно з тим, як він говорив раніше. Крім того, був один цікавий епізод: чи коли він в Бучу приїхав чи в інше наше місто закривавлене, – його запитали російською, то він вже не зміг знайти російського відповідника.
Був ще епізод, коли на пресконференції журналіст запитав, чи можна запитувати російською мовою, він знизав плечима – це мова тіла, що дуже важливо, – і взяв навушника. Журналіст скорився: добре, українською. Це гарно. Мова тіла часом важливіша за слова, бо слово може брехати. Понад то в політиці. А от мова тіла – тут не збрешеш. Хіба що потрібне виняткове тренування.
Це Біблія каже, що думка, слово і діло мають збігатися. А ми живемо у світі, де думають одне, говорять друге, а третє роблять.
путін за допомогою слова конструює свою історичну реальність. Каже, що ми з ними "адін нарот", що донька Ярослава Мудрого Анна – це початок взаємин між Францією та росією – коли ні росії, ні Москви тоді ще і в зародку не було. Але він це конструює за допомогою слова. І це дуже небезпечна категорія. Моя мама все казала: москаль як не здихне, то збрехне. Що не скаже, то збреше.
Тобто народ наш це знав, наші предки святі це знали, але суспільство не слухало тих фразеологізмів, а слухало путіна. І вважало, що ми з ними споріднені, що в нас з ними спільна історія. Але що значить – "спільна історія"? Якщо ти прийшов на мою святу землю з багнетом, то в чому полягає спільність нашої історії – в тому, що ти мене убив? Цікава спільність.
Квиток до Москви в один кінець
- Після перемоги, коли ми звільнимо окуповані території, ми там напевне зустрінемося не лише з тими, хто плакатиме від радості, але й з тими, хто триматиме за пазухою великий камінь.
- "Ждунами". Бачте, таке вже гарне слово українське створили: ждуни.
- А що нам з ними робити?
- Позбавляти права голосу.
- Як це здійснити?
- Визначити період, протягом якого мешканці звільнених територій мають скласти іспит з української мови, з історії України та з Конституції України. Вся освіта – від дошкільної до вищої – має бути тільки українською мовою. Якщо ми не зможемо змінити покоління старше, то маємо сформувати національно свідоме молоде покоління. Якщо в освіті не діятиме національний принцип, то ми й далі ліпитимемо ждунів. І ця війна ніколи не закінчиться. Бо завжди будуть ті, що казатимуть: "путін пріді!".
- В Криму є проблема, що там навіть до війни етнічні росіяни становили більшість.
- Ось і прекрасно: запропонувати їм спакувати свої речі та повернутися на свою історичну батьківщину. Тобто – діяти жорстко і водночас дуже зичливо, чи не так? "По-душевному…"
- Як московським попам з Києво-Печерської лаври?
- Так, але московським попам в Україні самі москалі допомагають: ось ракета на Одещині нещодавно влетіла туди, де вони мешкали… Так само і на Донеччині у Святогірську лавру ракети влетіли. Та ви думаєте, їх це навчило? Ні, не поможе й святий Боже! Це той варіант, що їх нічого не вчить, але має вчити нас, аби ми тих людей максимально усунули від впливу на суспільно-політичний розвиток. Інакше вони весь час будуть гирями на українському тілі і тягнутимуть у пащеку звіра. І далі в парламент обиратимуть Медведчука, і надпотужного "інтелектуала" всіх часів і народів Киву. А вслід за Кивою буде йти незмінний депутат Верховної Ради Шуфрич, який і досі очолює комітет з питань свободи слова. То маю запитання до спікера Стефанчука і його заступників: ви не можете забрати його з посади керівника комітету? Це так складно? Голосуйте! Маєте монобільшість чи монотупість? Де ваша сила, де ваша позиція? Далі – чому Служба безпеки України досі не зацікавилася таким безцінним кадром, як Шуфрич?!
- Справді цінна людина, мабуть!
- Так, я розумію! І пам’ятаю, як його на Майдані захищав такий собі співак Вакарчук! У надриві казав, що ми всі люди, не можна тут його бити, суд Лінча влаштовувати, бо ми, мовляв, демократична країна… Прекрасна демократія, яка заводить ворога у найвищий законодавчий орган! І той ворог зсередини, з найвищого законодавчого органу, підриває Україну! Чудесна демократія, де ви ще таку демократію бачили у світі?! Тому в нас війна.
- Можливо, нам варто б досвід країн Балтії запозичити – якийсь паспорт негромадянина придумати?
- Так, дуже гарна ідея – паспорт негромадянина! Ну і головне, я вважаю, що нам треба створити перехідний період – щонайменше років 10, коли ці люди не голосуватимуть. Особи, що не знають державної мови, не склали іспит з історії України та Конституції України, матимуть паспорт негромадянина.
Нещодавно слухала новини з Авдіївки. У підвалі закрилися 40 людей і не пустили туди наших поліціянтів, що мали намір їх евакуювати. Уявляєте, вони готові радше прийняти смерть, аніж переїхати в безпечне місце України! Отже, вони чекають когось…
- Чи зовсім зазомбовані вони…
- А звідки ця зазомбованість? У нас же етноструктура тих земель була змінена кардинально. Хто сказав, що це українці? Українців вивезли до Сибіру, українців замордували голодом, українцям перебили хребта, завезли туди кацапів, ця кацапія наплодила своїх кацаписьків (не можу сказати кацапенят – надто ніжно звучить), оці кацаписька тепер не хочуть звідти їхати – "ждут"!
- Що ж, хай залишаються…
- Хай залишаються, але ми маємо позбавити їх права впливати на політичний курс держави. Бо інакше ми весь час будемо мати в парламенті ворога.
Зверніть увагу – вони проголосували за Аксьонова (Андрій Аксьонов, сепаратист, обраний депутатом Верховної Ради на довиборах в Донецькій області 28 березня 2021 року. – Ред.). І Аксьонов — типовий русофіл. То він склав мандат тепер. Він зрозумів, що йому нічого робити у цій Верховній Раді.
Водночас Франківщина обрала собі таке велике тіло, яке тягало тролейбуси та трамваї, на прізвище Вірастюк. Хлопе, що ти там робиш в парламенті? Може, тобі ліпше якісь мішки носити? От що надбала держава від народного депутата Вірастюка?! Без коментарів??
З днем найочікуванішої для кожного українця Перемоги наростатиме і вже наростає нова проблема: чи перемогла національна ідея в горнилі цієї війни? І буде вкрай жорстка битва з ліволіберальними західними цінностями, що для нас абсолютно не прийнятні та загрозливі, бо вони розстрілюють нашу щойно здійняту криваву національну ідентичність. Якщо Венеційська комісія і далі розповідатиме, що наш украй ліберальний мовний закон порушує чиєсь мовне право, то, венеційські купці, чого ми маємо вас слухати? У своїй хаті своя правда! Поки у своєму європейському інтеграційному прагненні ми не демонструємо національної сили й скрізь, передусім в освіті та науці, вимиваємо національний складник. І що я чую з виступів того міністра освіти, батько якого, Василь Лісовий, укладав "Антологію націоналізму"? Замість того, аби взятися до розбудови національних основ освіти, він пропонує типову вату слів ні про що, аби лиш не своя мова задля своїх державних пріоритетів.
- Багато патріотичних людей з великим ентузіазмом нового міністра Оксена Лісового зустріли…
- На жаль, патріотичність часто збігається з наївністю. Це ще одна наша ментальна риса. Показали їм щось блискуче, що на тлі Шкарлета ліпше, ніж було, – і то вже їм добре стало. Я не почула від нового міністра освіти про те, що нам необхідна національна освіта.
"Українці унікальні. Але не вміють добити ворога"
- Ця війна, як, мабуть, і будь-яка попередня війна Московії проти України, відзначилась масовими проявами геноциду проти українців. Як нам покарати його винуватців?
- Нам їх надскладно покарати через те, що ми нікого досі не покарали за історичний глум над нами. А що, ми покарали тих, хто розстріляв наших воїнів республіки УНР під Базаром? 266 воїнів було розстріляно, і в яму скинуто, вони співали, умираючи, "Ще не вмерла Україна". Навпаки, ми злигалися з ними: з їхньою мовою, культурою, бізнесом. Я розумію, що відбувся київський суд, де визначено сім основних призвідників Голодомору як геноциду в Україні, але коли ми голосували в парламенті за визнання Голодомору як геноциду, то ледве нашкребли 232 голоси. І ми дивуємося, що хтось досі у світі за визнання Голодомору як геноциду українського народу не голосує? Чому, до прикладу, німці тривалий час не голосували? Бо хто був співголовою німецько-української історичної комісії? Наш історик Ярослав Грицак, який зумисне гальмував це питання.
Тому ми – нація незасвоєних і неосмислених історичних уроків. Звідси неминучість війни. Вона повернулася, бо ми не лише не вбили ворога, а самі заводили його від виборів до виборів до рідної хати.
Згадала Першу світову війну, Вільгельма Габсбурга. Він очолив корпус Січових стрільців. Захопився неймовірно українцями. Сам походив з монаршої родини Габсбургів. Його дивувало, як зневажливо в його родині ставилися до українців. Вирішив сам пізнати їхнє життя зсередини та поїхав жити на Гуцульщину. І ошалів – йому це все дуже сподобалося!
Батько через це позбавив його спадку. І ось він, очоливши корпус Січових стрільців і прийнявши наше ім’я і наше прізвище – Василь Вишиваний, спостерігає, як українці воюють. Каже – унікальні люди, неймовірно кмітливі, так само як зараз про наших воїнів кажуть, які вчаться у Великобританії чи в США… Дуже все швидко схоплюють, надзвичайно оптимістичні, великі гумористи, жартують навіть в таких ситуаціях, коли смерть перед очима. Дуже організовані, бездоганно виконують вказівки добрих командирів. І не виконують вказівок дурних командирів. Чітко фіксують, де добрий, де дурний командир.
Але не вміють добити ворога! Ось біжить якийсь москалисько, а він візьме і стрельне йому в ногу. І тішиться, що його підстрелив. Вбий його, підійди впритул, вистріли йому в шию, щоб ти остаточно зрозумів, що він вбитий!
Вишиваний пише: "Я їх збирав на заняття і вчив бути жорстокими до ворога. Бо непокаране зло виросте, повернеться і вб’є тебе! Та зрозумійте це нарешті!" Так казав Габсбург українцям.
Потім він ще й вірші українською почав писати, в українку закохався. Ясно, що москалі його знайшли та вбили…
- Я згадав свого сусіда Бориса — АТОвця, який розповідав, як він полоненого москаля відпустив, "бо жалко стало".
- Мультфільм є класний: комар літає над хлопом. Хлоп хоче спати, а той літає. Він встав і вигнав комара, комар знов залетів, він знов вигнав. Той знов залетів та дзижчить над ним, він спіймав його, затиснув у долоню і ліг з ним спати. А той і далі дзижчав… Щось таке й ми робимо з москалем. Які ще нам треба знаки, аби їх знищити під корінь?!
Сатанинські сили, які нам заздрять
- Чимало українців, я в тім числі, з неприємним подивом дізнався, що американський журнал TIME однією з 12 "Жінок року" назвав не українську військову, не медикиню, яка рятує поранених, і не волонтерку, яка допомагає українським військовим та цивільним на цій страшній війні, а ЛГБТ-активістку, якусь очільницю громадської організації "Інсайт" Олену Шевченко. Про що свідчить така номінація?
- Це свідчить про те, що в них ліволіберальні ідеї панують. І вони намагаються в нас це легітимізувати, провести через відповідні закони. І один із таких законів нещодавно зареєструвала ось ця Совсун (Інна Совсун, депутат фракції "Голос". — Ред.). Про так звані "партнерства". Це – руйнація моральних засад нашого суспільства. Тобто у нас завжди взаємини між чоловіком і жінкою мали винятковий характер. Чоловік голова, а жінка шия. Чотири кути в помешканні, три кути тримає жінка, один кут тримає чоловік. І тут в нашу філософію повної гармонії вривається ось цей абсолютно неприродний, алогічний світ. Ось ми маємо тут тримати удар. І категорично цього не допускати. Щоб не підміняти наші цінності звироднілим неомарксизмом.
- В чому корінь цього лівацького наступу, який заполонив країни Заходу в останні десятиріччя – з агресивним захистом прав ЛГБТ-спільнот, а також расових та релігійних меншин?
- Мені здається, що основна причина – це намагання зруйнувати сім’ю як основу сильної нації та змусити суспільство прийняти неприродність як норму.
- А навіщо їм це робити?
- Задля виродження нації під гаслами свободи, рівности та братерства…
- Кому це треба?
- Є, напевне, якісь сатанинські глобалістські сили, що ніколи не здолають природности існування людини через дві статі. Мабуть, нам дуже заздрять…
Якщо в підручнику зі Вступу до історії відповідно до "антидискримінаційної" експертизи від Квіта (Сергій Квіт – міністр освіти України у 2014-2016 роках. – Ред.) експерт(ка) наказує забрати людей на тлі пейзажу – бо це гендерне навантаження, – то як це ще інакше трактувати, як не війну з майбутнім людства: кохати та народжувати! Ці ж люди не здатні народжувати! Нема більшого щастя, ніж діти. Вони нам хочуть насадити своє людинофобство!
Ніхто не має права посягати на природність людства, як, до речі, і цькувати тих, хто інший.
- Але хто це придумав?
- Лівацтво йшло з Французької революції 1789 року. Зі страшних гасел: "Свобода, рівність, братерство".
- Наче нормальні гасла…
- Ні, це небезпечні гасла. Найкраще їхній підступний зміст розкрила неперевершена Ліна Костенко: "Свобода, рівність і бл*дство ! – такий парафраз охлократії. Естетика нуворишів, диктат грошових мішків, моральний ексгібіціонізм придурків. На цьому постане література нового часу. На цьому розквітне шоу-бізнес. На цьому нові покоління втрачатимуть сенс життя. Словом, нарешті знайшли себе: можна злізти з дерева, можна і вилізти на дерево. Свобода".
Мій вимір – не свобода, рівність, братерство, а ієрархія, дисципліна, відповідальність.
- Ще одна контроверсійна тема, яка останніми роками наробила шуму у наших союзників – в американців, а також — у поляків: заборона абортів. Що ви думаєте з цього приводу?
- Надделікатна тема. Я категорично проти того, аби регулювати це питання законом. Бувають надто складні ситуації, які має повне право вирішувати винятково жінка. І водночас: нема нічого тяжчого для жінки, ніж ухвалювати рішення про аборт.
"Якщо ми зараз не переможемо, то доведеться воювати онукам"
- Поговоримо про імена. Колись ваш візит до дитячого садочку та розповідь дітям про українські та не українські імена справжній інформаційний вибух спричинив. Яка картина після початку війни з іменами – менше наші батьки стали дітей по-чужинськи називати?
- По-перше, наші імена в основному латинського, грецького, жидівського та тюркського походження. Коли ми прийняли християнство, то церква заборонила дохристиянський антропонімікон. Тобто імена на зразок Богдан, Володимир, Яромир, Святослав лишилися за межами тодішньої норми. Ніхто не видав наказу, що їх не можна вживати, але коли, наприклад, до церкви понесли хрестити Богдана Хмельницького і батьки хотіли назвати дитя Богданом, то священник наказав перекласти це грецькою. Так вийшов Зіновій-Богдан.
Разом із десекуляризацією тривало українське відродження – і українці підсвідомо повертали собі питомі імена-композити на зразок Яромир, Святослав, Любомир тощо.
Проте найважливіше, щоб кожне грецьке, латинське та інше ім’я пристосовувати до питомої фонетико-словотвірної форми: Іван, а не Ваня, Наталя, а не Наташа, Степан, а не Стьопа…
Щодо дитячого садка, – то майстер-клас для діточок у лютому 2010 року стався зовсім випадково. До приміщення садочка ми з депутатами приїхали на пресконференцію, щоб презентувати відкритого листа новообраному президентові Януковичу про неприйнятність надання російській мові статусу другої державної. Крім цього листа, я мала намір презентувати також наліпки з культури вживання імен у дитячих садочках. Натомість вихователі запросили мене привітатися з дітьми, бо вони саме святкували Стрітення. От я і виступила експромтом. І дуже успішно, аж так, що досі декого від цього колотить. Усього лиш сказала, де помилка, а де правильна форма імені. А дурнів підірвало. То хай ще образяться на всі інші правила української граматики. Можна і на математичні правила образитися.
То чи можна уявити, що Степана Бандеру вдома хтось кликав Стьопа? Чи Івана Франка – "Ванєчка, йди їсти пироги"?! Чому Іван Котляревський свою п’єсу називає "Наталка Полтавка", а не "Наташа Полтавчанка"? Чому поема Тараса Шевченка називається "Марія", а не "Мурочка" чи "Машенька"? Або повість Квітки-Основ’яненка – "Маруся", а не "Машенька"? А Марко Вовчок, коли пише російською мовою, то називає своє оповідання "Машенька", а українською творить "Марусю"?
- І що ви спостерігаєте, є зміни?
- Так, я бачу, що люди зацікавилися, раніше на це не звертали уваги. Той випадок у садочку виявив, що для значної частини суспільства ця тема болісна. Але через біль ми часом народжуємо щось світле й нове, без болю діти не народжуються, як і істина не відкривається без болю.
Я пам’ятаю, як за аналіз вірша Тараса Шевченка "Кавказ" моя вчителька в школі поставила мені трійку. Це була ціла трагедія, що змусила мене набагато поважніше готуватися до уроків з української літератури й аж так, що це врешті стало моїм життєвим вибором – я стала доктором філології. І дуже щаслива від цього. Моє слово – моя зброя.
- А що можна порадити тим, кого назвали російським іменем?
- До речі, нещодавно юнак на ім’я Нікіта, що зараз мешкає в Німеччині, запросив мене дистанційно взяти участь в урочистій академії, присвяченій Тарасові Шевченку. Що ж дитина має робити, коли батьки назвали його Нікіта, а не Микита? Якщо в нього так у документі написано, то він, коли бажає, може це змінити. В Івана Франка "Лис Микита", а не "Лис Нікіта"…
Крім того, імена – це дуже інтимні форми. Вдома ви можете називати себе як завгодно. Інша річ, коли йдете в публічну сферу, важливо, щоб тут ви не поширювали російських варіантів імен типу Кіріл замість Кирило чи Данііл замість Данило. Зверніть увагу, геніальний наш кінорежисер Олександр Довженко родом з Чернігівщини. Він підписував себе як Сашко, а не Саша.
- Мабуть, ще тонкіше питання, ніж імена, — російські прізвища, які мають в тому числі досить патріотичні, цілком національно свідомі українці.
- Характер твого прізвища далеко не завжди свідчить про етнічність і аж ніяк не є характеристикою людини в прямому значенні. Наприклад, прізвище Дмитра Донцова, засновника вольового націоналізму, лише на перший погляд московське. Його дідо мав прізвище Донець. Натомість московити в Мелітополі йому просто дописали -ов. Ще одна дуже яскрава постать – Сергій Єфремов, що був заступником Грушевського в Центральній Раді. Прізвище його діда – Охріменко. Як з Охріменка став Єфремов? В московсько-царські часи дід його був священником. Дідові сказали, якщо ти не стаєш Єфремовим, то не отримаєш парохії.
- Це все варто так і залишити чи треба щось міняти?
- Це приватний вибір людини, зоставити чи поміняти. Проте обов’язок кожного — знати, що асимілювали українські прізвища та імена, аби знищити нашу національну ідентичність і довічно колонізувати, а потім сказати, що ми "адін народ". І мотивація сьогоднішньої війни з боку агресора це підтверджує. Кордон сьогодні пролягає не лише через територію, а через Олену чи Альону, Володимира чи Валодю передусім.
- Як там успіхи у вашого онука Дмитрика? Чи помирився вже з Грішою?
- Активно пильнує, аби всі говорили мовою Степана Бандери. Гріші – в Московії. Гриці – в Україні.
- Потрошки виховує товариша?
- Думаю, що він вже досягнув бажаного результату.
- Може, хоч це покоління вже виправить помилки?
- Дай Боже. Якщо ми зараз не переможемо, не повбиваємо москалів, то доведеться воювати їм. Але ми надто їх любимо, щоб це дозволити.
Почему вы можете доверять vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News