Лідер партії «Свобода» Олег Тягнибок визнаний журналом «Кореспондент» Людиною року. Справді, успіх популістсько-націоналістичної «Свободи» є однією з найгучніших сенсацій минулих парламентських виборів. «Свобода» перестає бути регіональною силою, яка присутня лише в кількох західних регіонах країни, вона входить у вищу лігу і отримує реальний вплив на політику. Можливо, не такий потужний, як основні партії, але в будь-якому випадку, діяльність «Свободи» – добра чи погана – стає помітною для усіх. Її не вдасться приховати, сховати під килимом, пояснюючи, що це всього лише вибрики маргінальної партійки локального масштабу.
Причина успіху «Свобода» є зрозумілою, усі її аспекти проаналізовано. У будь-якій країні, де є велика недовіра до влади, а люди незадоволені станом справ у державі, такі партії як «Свобода» можуть розраховувати на підтримку та успіх. У Польщі кілька років тому такою силою була «Самооборона» Анджея Лєппера, який з простого фермера швидко став віце-спікером Сейму, згодом – віце-прем'єром. Та врешті-решт він пішов з політики з ганьбою, звинувачений у привласненні чужого майна та злочинах на сексуальному ґрунті, аж врешті покінчив із собою. Лєппер був популістом і ворогом істеблішменту (хоч у в підсумку став його частиною) але він ніколи не був націоналістом.
Зі «Свободою» справа складніша. Не відомо, чи їх націоналізм є серйозним, чи це просто театр. Чи антиросійська, антиєврейська та антипольська риторика це лише трюк, щоб грати на емоціях і подобатися електорату у деяких регіонах, чи це провісник реальної політики. Зрештою, суперечностей є дуже багато. Як можна бути антиросійською силою і в той же час не могти однозначно пояснити, чи не користається з тієї чи іншої підтримки Москви. Те ж саме стосується відносин із владою. «Свобода» є опозиційною, навіть дуже, проте не секрет, що зовсім недавно вона мала підтримку ресурсів Партії регіонів. Для нинішньої влади, така опозиція як «Свобода» – це відмінний аргумент для зовнішнього та внутрішнього вжитку, що Партія регіонів – це не так уже й погано.
Нарешті, заохочуючи Об'єднану опозицію співпрацювати зі «Свободою», влада ослаблює підтримку опозиції і Юлії Тимошенко на Заході – мовляв, як ви можете підтримувати тих, хто заграє з фашистами. Одним словом, «Свобода» усім потрібна, а якби її не було, то її потрібно було б придумати – як партію Володимира Жириновського у Росії.
Дехто називає «Свободу» єдиною справді ідеологічною силою в українському парламенті і вважає, що вона може змінити обличчя українського політикуму. У певному сенсі, це може бути правдою, хоча я не певен, чи буде це позитивною зміною. Слабо вірю, що радикали і популісти під впливом присутності в парламенті будуть вимушені стати цивілізованими. Будь-хто, хто зазнав спокуси популізму ніколи не відмовиться від цього задоволення і не стане виваженим політиком. Бо ніщо не дає такого ефекту в політиці як образи, критика усіх за усе та порожні обіцянки. І якщо можна все це подати під соусом боротьби з авторитарною, несправедливою владою – тим краще.
«Свобода», отже, має майбутнє. У даний час влада лише користає з її успіху. Не розумію лише, чому «Свободу» підтримують деякі політики з Об'єднаної опозиції. Саме опозиція втрачає найбільше на успіхові «Свободи». По-перше, «Свобода» відбирає виборців у «Батьківщини» та Юлії Тимошенко. По-друге, псує імідж опозиції як демократів. Треба бути сліпим, щоб цього не бачити. Але, схоже, емоції у політиці є важливішими, аніж тверезий політичний розрахунок. Хоча за якийсь час тих, хто сьогодні безкарно фліртує зі «Свободою» сьогодні, чекає сильний головний біль.
Марцін Войцеховський, Lb.ua
Почему вы можете доверять vesti-ua.net →
Читайте vesti-ua.net в Google News
