Попри щоденні обстріли та воєнні ризики, Київ залишається центром тяжіння для багатьох українців. Водночас, окрім столиці, найбільш комфортними для життя містами стали Львів, Ужгород і Вінниця.
Про це УНІАН розповів кандидат політичних наук, виконавчий директор "Міжнародної асоціації малих громад" Олексій Буряченко.
Експерт виокремив ключові напрямки, які українці вважають найбажанішими для переїзду. Першим він назвав Львів, який поєднує культурну привабливість, сильну економічну базу та відносно нижчу інтенсивність обстрілів.
"Львів завжди мав високий попит на нерухомість і потужний економічний потенціал. Атаки там трапляються, але значно рідше, ніж у Києві. Також враховуючи, що це така культурна столиця України, попит там на нерухомість, завжди був солідний і, відповідно, економічні спроможності Львова залишаються досить високими", - відзначив експерт.
Другим у списку став Ужгород, який, за словами експерта, залишається одним із найбезпечніших міст країни.
"В Ужгороді навіть немає комендантської години і це дуже відчутна різниця для тих, хто приїжджає зі сходу або з Києва. Люди там значно менше відчувають, що країна живе у стані війни, можуть працювати віддалено, навчальна інфраструктура функціонує стабільно", - зазначив Буряченко.
Замикає, на думку експерта, трійку комфортних міст Вінниця через своє вигідне розташування і гарну внутрішню інфраструктуру.
"Вінниця не так часто обстрілюється, але водночас розташована близько і до Києва, і до Одеси. Вона має гарну внутрішню інфраструктуру, транспорт, достатньо багато робочих місць, бізнес, активне підприємництво і так далі. На мою думку, це точно одне з міст, яке українці найчастіше обирають як комфортне під час війни", - підкреслив він.
Життя у столиці
Експерт наголосив, що роль Києва під час війни посилилася. Столиця стала ще більшим центром ухвалення рішень, бізнесових процесів та безпекових операцій. Тому, попри загрозу обстрілів, життя тут не зупиняється, а попит на житло продовжує зростати.
"Так, Київ є постійною ціллю для атак, але водночас тут працює найбільша кількість контррозвідувальних підрозділів і систем ППО та ПРО, які ефективно відбивають удари", - сказав Буряченко.
За його словами, парадоксальні явища на ринку нерухомості столиці лише підтверджують стійкість попиту. Навіть після обстрілів у будинках швидко з’являються нові покупці, а місто вже заповнене щонайменше так само, як до повномасштабного вторгнення.
"Люди усвідомили, що просто пересидіти десь на Заході України місяць-два або пів року не вийде, тому що ресурсів не вистачає, ціни на житло у західних регіонах після початку повномасштабного вторгнення взлетіли в декілька разів, і далеко не всі могли собі це дозволити. Десь потрібно заробляти, тому все одно люди почали повертатися в Київ, і зараз столиця вже настільки переповнена як і до повномасштабного вторгнення, а можливо навіть вже і більше", - відмітив експерт.
Економічні зміни міст
Буряченко зазначив, що фактор війни суттєво змінив економіку українських регіонів. Активність значною мірою перемістилася на Захід, до більш безпечних регіонів, що добре видно на прикладі ринку нерухомості.
"Наприклад, той самий Ужгород зараз на першому місці за ціною житла і навіть має вищу вартість за квадратний метр ніж у Києві", - сказав він.
Окремо експерт відмітив, що уряд почав вести цивілізовану політику відносно бронювання працівників критичної інфраструктури, що дозволяє підтримувати роботу містоутворюючих підприємств і громад.
Ключове для адаптації українців
Експерт підкреслив, що найважливішим фактором комфорту для внутрішньо переміщених осіб є не лише безпека чи логістика, а можливість працювати, інтегруватися і забезпечувати родину.
"Це така базова річ, яка є головнішою ніж логістична чи транспортна спроможність і так далі. Якщо забезпечені потреби в соціальній підтримці, житлі, роботі, в суспільній місцевій інтеграції, мені вдається, що тоді у людини є шанси адаптуватися в новому середовищі", - відмітив Буряченко.
Експерт звернув увагу, що без підготовки та консультацій деякі люди ризикують опинитися у складній ситуації.
"Є випадки, коли люди приїздять, не проводячи консультації, не вивчаючи урядові програми, просто знімають десь помешкання, починають шукати відповідно якусь роботу, а потім в них закінчуються кошти, вони нічого для себе знайти не можуть, і потім повертаються або на прифронтові території або навіть на тимчасово окуповані", - додав він.