Спуск на воду радянського підводного човна К-278 "Комсомолець" у 1983 році став першою подією у підводних технологіях. Підводний човен був першим у військово-морського флоту РФ з титановим корпусом, завдяки чому він зміг занурюватися глибше та швидше, ніж будь-який американський човен. Про це пише ворент-офіцер спецназу армії США та оглядач журналу 19FortyFive з питань національної безпеки Стів Балестрієрі.
Відомо, що у НАТО назвали цей човен "Майк", проте термін його служби був недовгим і вже у 1989 році він загорівся та затонув у Баренцевому морі, випустивши дві ядерні торпеди.
Водночас військовий експерт Брент М. Іствуд каже, що єдиний човен класу "Майк" "був дивом".
"Він мав внутрішній корпус, виготовлений з титану - інновація того часу, яка давала можливість занурюватися глибше, рухатися швидше і тихіше. Завдяки титану він міг витримувати більший тиск і досягати глибини понад 3350 футів (1021 метрів - УНІАН) та швидкості до 30 вузлів (55 км/год)", - зазначив оглядач.
Що сталося з К-278 "Комсомолець"
7 квітня 1989 року у відсіку 7 спалахнула пожежа, причиною якої став розрив повітропроводу високого тиску до баластних цистерн, який вступив у контакт з нафтою.
Тоді головний інженер Валентин Бабенко та командир корабля Євген Ванін терміново обговорили, що робити з пошкодженням. Бабенко порадив Ваніну загасити пожежу фреоном, незаймистим газом. Проте Ванін вагався, адже розумів, що газ задушить моряка.
"Ванін вагався, знаючи, що газ задушить моряка і вогонь, але незабаром він неохоче віддав наказ активувати систему. Повітропровід високого тиску підживлював вогонь у відсіку 7, як у доменній печі. Тиск на кормі змусив нафту потрапити до відсіку 6, і вогонь, що вийшов з-під контролю, поширився по кабельних каналах, попри герметично закриті люки. Побоюючись розплавлення, реактор було зупинено", - розповів Балестрієрі.
Також капітану довелося продути баластні цистерни, аби понівечений корабель сплив на поверхню. Тоді як температура на кормі досягла 1093 °C.
"Капітан надіслав терміновий сигнал SOS до штабу флоту. Безехові плитки, які мінімізували видимість корабля для гідролокатора, почали плавитися, сповзаючи з човна смугами. Опинившись на поверхні, капітан наказав усім членам екіпажу, окрім тих, хто боровся з вогнем, піднятися на палубу. Екіпаж під палубою задихався від чадного газу і боровся з полум'ям і спекою", - продовжив розповідь експерт.
Після цього капітан відправив повідомлення про допомогу, на яке відреагувало Міністерство оборони та направило запит на порятунок до Норвегії.
"Літаки були відправлені, але не амфібії М-12. Ніхто не попередив Норвегію, яка чітко почула повідомлення, але вирішила, що це просто навчання. Літак прибув на місце події близько 14:40. На метеорологічній палубі моряки побачили літак і повірили, що незабаром прибуде допомога, тому не одягали гідрокостюми", - зазначив Балестрієрі.
Капітан намагався вивести всіх з корабля, проте "Комсомолець" був приречений на загибель. Він почав занурюватися на глибину 1524 метрів.
"Екіпаж, який не мав гідрокостюмів, замерзав у 36-градусній воді. Невдовзі після 18:00 прибув рибальський човен і забрав 30 членів екіпажу. Двоє з них померли від опромінення. Решта екіпажу з 69 офіцерів і матросів пішли на дно разом з К-278", - додав офіцер.
Загроза ядерного забруднення
Коли 7 квітня 1989 року К-278 потонув, то він ніс на своїх торпедах дві плутонієві боєголовки. Відомо, що плутоній є одним з найтоксичніших елементів на Землі.
Ядерний реактор судна з паливними стрижнями залишається на дні моря. Зокрема російські та норвезькі дослідники виявили, що море навколо затонулого човна в 100 тисяч разів більш радіоактивне, ніж незабруднена вода.
"У телеграмі Reuters з Москви від 12 липня 1994 року повідомлялося, що Росія опечатала затонулий атомний підводний човен біля берегів Норвегії, щоб запобігти витоку радіоактивних речовин. Зараз "Комсомолець" занурений у мул у міжнародних водах", - підкреслив автор матеріалу.
Нагадаємо, Ярослава Магучіх виграла престижний турнір у Японії.
Раніше Вєсті-ua.net писали,
Також Вєсті-ua.net повідомляли, Чому Закарпатська область не названа Ужгородською: відповідь історика.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →