Нещодавній саміт НАТО в Гаазі, попри успіхи Дональда Трампа у збільшенні оборонних витрат Європи, залишив відчуття «зради» в Україні та глибокої стурбованості на східному фланзі Альянсу. Відмова НАТО засудити повномасштабне вторгнення РФ і «маргінальна» присутність президента України Володимира Зеленського на саміті вказують на зростання «втоми від України».
Таку думку висловив оглядач The Telegraph Самуель Рамані.
Саміт НАТО мав би посилити безпеку Європи від російської загрози, але «запальні коментарі» Трампа щодо двозначності статті 5 залишили країни Балтії в сумнівах щодо готовності Альянсу протистояти гібридним загрозам РФ. В Україні ж відчуття зради було ще сильнішим.
Хоча генеральний секретар Альянсу Марк Рютте повторював «стару мантру» про незворотній шлях України до членства, його слова «звучали порожнішими, ніж будь-коли».
Через понад три роки виснажливої війни Україні бракує бійців та озброєння для перемоги. Трамп під час зустрічі з Зеленським в Овальному кабінеті попереджав про «нестачу солдатів» в Україні, а його віцепрезидент Джей Ді Венс критикував примусову мобілізацію. Хоча президент Зеленський скасував давню опозицію до мобілізації 18–24-річних, це не вирішило проблему. Тактичні успіхи Росії біля Покровська були зумовлені нестачею українських захисників, а моральний дух української армії падає через тертя між рядовим складом і вищим командуванням, йдеться у статті.
Оскільки Трамп продовжує сигналізувати про свою «відразу» до безстрокової військової допомоги Україні, постачання військового обладнання може ще більше скоротитися. Київ наголошує на пріоритеті систем ППО Patriot у закупівлях зі США та відсуває на другий план запити на більш досконалу наступальну зброю. Перспективи передавання Сполученими Штатами крилатих ракет Tomahawk або літаків, які могли б нейтралізувати російські винищувачі Су-35, залишаються віддаленими.
Наразі Україна може розраховувати на європейських союзників, щоб компенсувати частину цих недоліків. Німеччина отримала дозвіл від США на передавання 125 далекобійних артилерійських ракет і 100 ракет ППО Patriot. Нідерланди нещодавно передали Україні останні з 24 обіцяних літаків F-16, а Норвегія розглядає подвоєння постачань F-16. Європейські країни також відіграють ключову роль у зміцненні української оборонної промисловості: Велика Британія оголосила про спільні ініціативи з виробництва безпілотників, а Німеччина зобов’язалася інвестувати 5 мільярдів євро у виробництво далекобійних ракет.
Ці обіцянки, хоча і приємні для Зеленського, не є панацеєю від проблем України зі зброєю для Сил оборони. Вітчизняна збройна промисловість не може розвиватися достатньо швидко, щоб нейтралізувати військову допомогу Росії від Північної Кореї, а виснажені європейські армії потребують постачання Україні, замовляючи нову зброю у США. Поки Росія запускає багатосторонній наступ на Донецьк, Харків і Суми, Україна не може задовольнити нагальні потреби своєї армії.
Попри ці «негативні зустрічні вітри» незламний патріотизм і тактична винахідливість України можуть сповільнити просування Росії. Заява командувача ЗСУ Олександра Сирського про зупинення російського наступу на Суми та операція «Павутина» проти російських стратегічних бомбардувальників підкреслюють ці безцінні риси.
Проте небажання Росії закінчувати війну попри величезні втрати та повільні здобутки свідчить про те, що Україна не може покладатися лише на рішучість. Це усвідомлення перетворює українців, які ідеалізували західні економічні та демократичні інститути, на циніків, що шкодить довгостроковим перспективам інтеграції України в трансатлантичну безпекову орбіту.
«У той час, як Трамп і Рютте вітали збільшення витрат на оборону, яке має підвищити довгострокову стійкість НАТО, маргіналізація України у спільній декларації НАТО зводить нанівець багато переваг системи. Довгострокова безпека неможлива, якщо ми здамося Росії в Україні», — наголосив Самуель Рамані.