Саймон Шустер – американський журналіст, кореспондент журналу Time. Працював політичним оглядачем у Москві для західних видань, після чого повернувся спочатку в Європу, потім в США. З початком українського-російської війни широко висвітлював її на шпальтах журналу. Після статті про збиття "Боїнга" біля Донецька Шустеру заборонили в'їзд до Росії.
Його публікації про війну часом викликали неоднозначну реакцію в Україні. На початку повномасштабного вторгнення провів багато часу в близькому оточенні президента України, в результаті чого написав книгу "Шоумен" – про Зеленського, його метаморфози за час війни та стосунки з членами його команди.
ТСН поспілкувались із ним щодо того, що означає перемога Трампа для України.
Що означає перемога Трампа? Якою буде його поведінка?
Один високопосадовець сказав мені: якщо порівнювати з тим, що ми мали за адміністрації Байдена протягом останніх майже трьох років повномасштабного вторгнення, то і при Гарріс і при Трампі буде однозначно гірше. Ситуація не покращиться, хто б з них не став президентом. Думаю, це досить справедливе припущення. Але те, над чим адміністрація здебільшого розмірковує — що можна зробити за обох сценаріїв? Як підготуватися? До яких ризиків треба бути готовими? З боку Трампа — це припущення ґрунтується на розмовах із більш досвідченими людьми з команди Зеленського та деякими американськими високопосадовцями - ми можемо очікувати спроби встановити дружні стосунки з Путіним одразу ж після обрання. Таке ми вже бачили з Обамою. Пам’ятаєте перезавантаження — "перезагрузка"?
Трамп досить чітко показав, що така спроба буде. Очікування, принаймні з української сторони полягає в тому, що Трамп досить швидко зрозуміє - домовитися з Путіним неможливо. Путін не погодиться на жодне помірковане рішення. Він хоче угоду, за якої Сполучені Штати виглядатимуть слабкими, сам Трамп – жалюгідним, а Україна зазнає поразки. Тож коли Трамп усвідомить, що це єдиний результат, якого можна досягти, маючи справу з Путіним, можливо – він більше не прагнутиме перезавантаження стосунків.
Що можна було очікувати від Гарріс?
Якщо б президентом стала Гарріс, вона б продовжувала політику адміністрації Байдена. Вона дала це дуже чітко зрозуміти. Я думаю, що одна з відмінностей у їхніх підходах до України полягає в тому, що Байден, насправді щиро переймається Україною. Навіть коли він надто повільний та обережний у наданні необхідної допомоги. Йому це справді небайдуже на особистому, людському рівні. Більшу частину кар'єри як політика у Сенаті, а також на посаді віцепрезидента він опікувався зовнішньою політикою. У 2014 році він керував реакцією США на анексію Криму Росією та війну на Донбасі. Тож він дуже відданий - політично, особистісно, історично - війні в Україні та допомозі Україні. У Гарріс цього не має. Їй бракує досвіду у зовнішній політиці. Вона не має історичного чи особистого зв’язку з Україною, її історією, народом та її лідерами. А в політиці, історії та війні ці особисті фактори важливі, і це викликає в мене занепокоєння щодо Камали Гарріс. Політика та стратегія США, можливо, залишаться незмінними, але я не бачу в ній такого рівня турботи, такого рівня емоційного зв’язку з цією війною та стражданнями українського народу, такого міцного зв’язку з президентом Зеленським, який мав президент Байден. І я думаю, саме тому я схильний погодитися з тим українським чиновником, який сказав мені: "Саймоне, легше не стане, незалежно від того, хто переможе на цих виборах."