Без перебільшення весь світ в очікуванні українського наступу, який може визначити подальший перебіг і навіть кінець війни. Як можуть розвиватися події на фронті – нижче у матеріалі РБК-Україна.
"Великий" наступ росіян, який почався в лютому, приніс їм лише обмежені тактичні успіхи величезною ціною. Вимотаність противника та його фокус на окремих напрямках дає Україні вікно можливостей, щоб завдати свого удару.
Президент Чехії та генерал у відставці Петро Павло заявив, що наша країна матиме лише одну спробу для великого контрнаступу цього року. І цю думку висловлюють багато західних чиновників у більш обтічних формулюваннях. В Україні ж просять партнерів уникати подібної риторики, вбачаючи ризики у явно перегрітих очікуваннях.
У будь-якому разі ставки України та її союзників на весняно-літню кампанію дуже високі. Цей рік може стати вирішальним у війні, а очікувана операція ЗСУ – переломним моментом.
Як Путін може всіх переграти
Бої на трьох із п'яти напрямків, де Росія починала свій наступ у лютому, по суті закінчилися для неї невдачею. Спроба штурму Вугледара – друга за рахунком від початку великої війни – завдала агресору лише колосальних втрат. Наступ у бік Куп'янська фактично зупинився так само непомітно, як і почався. Кілька кілометрів, які окупантам вдалося пройти з району Кремінної, також не сильно наблизили їх до Лимана.
У Раді нацбезпеки США припустили, що з покращенням погоди росіяни можуть знову піти у наступ на кількох ділянках фронту. Координатор групи "Інформаційний спротив" Костянтин Машовець у розмові з виданням припустив, що мова може йти хіба що про ті три напрямки, де окупанти зазнали поразки під час зимової кампанії – Вугледарський, Куп'янський та Лиманський. Але, за словами спікерів Східної та Таврійської операційних зон, ворог зараз не демонструє на цих ділянках фронту будь-якої аномальної активності.
Єдині локації, де противник зміг досягти тактичних просувань від початку року і продовжує інтенсивні бої – це райони Авдіївки, Мар'їнки та Бахмута.
Ворожі війська спочатку намагалися штурмувати Авдіївку в лоб. Місто розташоване на відкритій місцевості, плюс промзона – це надійний укріпрайон, що у сумі ускладнює будь-які фронтальні атаки. Потім окупанти хотіли взяти її у "кліщі" і з обох флангів мали певний успіх, але потім були зупинені нашими військами.
"Тому тепер вони намагаються обійти місто, взявши сусідню Мар'їнку. На відміну від Авдіївки, там лісиста місцевість, там є лісосмуги. Далі, зайнявши Мар'їнку, противник хоче отримати можливість обстрілювати дороги, які ведуть безпосередньо до Авдіївки. А після цього повністю блокувати місто", – пояснив речник об'єднаного прес-центру Сил оборони Таврійського напрямку полковник Олексій Дмитрашківський.
Він уточнив, що на Мар'їнському та Авдіївському напрямку щоденні втрати росіян становлять 1-2 роти вбитими та пораненими. Грубо кажучи – це кілька сотень людей. Приблизно такі ж втрати в окупантів у районі Бахмута – приблизно 100 загиблих щодня. Агресор тисне на наші позиції у місті зі сходу. Українські підрозділи контролюють лише західні квартали Бахмута.
"Всі зусилля противник зосередив саме на тому, щоб охопити наші позиції або вибити українські підрозділи з Бахмута, а також взяти під вогневий контроль та захопити шляхи, що ведуть до міста. Можливість доставляти туди провіант, боєприпаси, медикаменти, необхідне спорядження та евакуювати поранених є" , – розповів речник Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий.
Ситуація у місті, яке на сьогодні залишається ключовою ціллю росіян, вже не раз проходила критичні періоди. З витоку Пентагону, проаналізованого The Washington Post, випливає, що США ще з січня радили Україні залишити Бахмут. Але наше командування вирішило продовжувати його оборону, щоби виснажувати сили ворога та не дати йому розширити фронт.
Москва вже неодноразово заявляла, що захоплення Бахмута нібито закладе основу для встановлення контролю над усією Донецькою областю. Але насправді це місто представляє для противника навіть більшу символічну, ніж оперативну цінність. Російська пропаганда підносить бої за Бахмут як другу "битву за Сталінград". Саме тому Кремль кидає туди чи не всі сили, щоб уперше за десять місяців "відрапортувати" своїй аудиторії хоч про якусь "перемогу".
"На Бахмутському напрямку проти нас воює 25,6 тисячі особового складу, 65 танків, 450 бойових броньованих машин, 154 гармати, 56 реактивних систем залпового вогню. Це більше, ніж армія Чехії чи Угорщини", – зазначив Череватий.
Ватажок ПВК "Вагнера" Євген Пригожин, чиї бійці беруть участь у захопленні Бахмута, нещодавно написав статтю про важливість міста та порадив Кремлю закінчити війну. І ці тези, мабуть, з'явилися у російському інформпросторі неспроста.
Співрозмовники РБК-Україна у владі стверджують, що Москва поставила собі черговий дедлайн з окупації Бахмута – 9 травня. А потім, за однією з версій, Путін може оголосити на цій "переможній ноті" про закінчення війни: мовляв, "всі цілі "сво" виконані, українська армія розбита".
Певна логіка у цьому є. Не факт, що, взявши Бахмут, росіяни будуть здатні фізично продовжувати наступ. Після виснажливих боїв за сєвєродонецьку агломерацію минулого літа просування противника забуксувало на місяці. Далі, після українського наступу, Росія почне лише втрачати окуповані території. Тобто з боку Москви "закінчення війни" стане спробою зафіксувати те, що вони забрали.
Якщо Росія оголосить про завершення війни до наступу ЗСУ, є ризик, що світові лідери переконуватимуть нас розпочати переговори замість військової операції. Тим більше, що політиків, які виступають за мир не в інтересах України, не стає менше. Якщо ж Кремль заявить про те, що закінчує війну і хоче переговорів, коло "миротворців" лише розшириться. Саме тому завдання України – утримувати оборону Бахмута і не дати Москві хоч якоїсь "перемоги" принаймні до початку нашого наступу.
Що може бути після українського наступу
Український наступ уже кілька місяців залишається топ-темою як в Україні, так і за кордоном. Провідні іноземні ЗМІ майже в онлайн-режимі аналізують те, як готується ЗСУ, у які терміни і куди завдасть удару. Якщо зіставити заяви, озвучені західними політиками, та інформацію від джерел РБК-Україна, відправною точкою нашого наступу може стати травень чи червень.
Але важливо розуміти, що підготовка та старт операції прив'язані до багатьох обставин, що не завжди залежать від української армії. Це і погода, і постачання техніки, і ситуація на лінії противника. Тому наш наступ, так чи інакше, розпочнеться в той момент, який Генштаб вважатиме підходящим. "Підганяти" його під будь-які терміни чи дати – це ризик, що наші війська зіткнуться з невдачею.
Міністр оборони Олексій Резніков днями заявив, що підготовка до наступу на завершальній стадії. За словами генсека НАТО Єнса Столтенберга, країни Альянсу вже передали Україні 98% обіцяної броньованої техніки та озброїли понад 9 бригад ЗСУ, яких готують до операції. Ця цифра раніше вже згадувалась у документах, що просочилися з Пентагону. У них також говорилося, що ще три бригади Україна озброюватиме самостійно. Для розуміння, одна бригада – це від 4 до 8 тисяч осіб.
Дані про те, куди українська армія завдасть удару, Генштаб зі зрозумілих причин тримає в таємниці. Росіяни активно готуються до атаки на півдні, у районі Мелітополя. Про можливий прорив до Азовського моря пише й західна преса. Хоча минулого року, коли всі чекали наступу на Херсон, українська армія за рахунок ефекту тактичної несподіванки зуміла паралельно звільнити й більшу частину Харківської області. Тож можна припустити, що і цього разу ЗСУ вестиме наступ не на одному оперативному напрямку.
Великий витік із Міноборони США продемонстрував, що західні партнери принаймні ще в лютому досить стримано оцінювали перспективи майбутньої битви. Американська розвідка не вірить у те, що Україна зможе повернути собі стільки ж територій, скільки це вдалося зробити минулої осені.
Співрозмовники у військових органах пояснюють: песимістичні аналізи США базуються суто на порівнянні кількості військ, артилерії, боєприпасів, танків та літаків у протиборчих сторін. І в цьому плані наш противник дійсно має перевагу. Але американські прогнози зовсім не беруть до уваги, наприклад, кмітливість та мотивацію українських військ. Це, до речі, ті самі чинники, які США не врахували, коли пророкували падіння Києва за 72 години.
Наступ України у будь-якому разі вплине на перебіг і результат війни. Але дуже складно напевно спрогнозувати результат битви, яка ще навіть не почалася. Сценаріїв подальшого розвитку подій може бути одразу кілька.
Перший – оптимістичний – це повний успіх України та досягнення всіх цілей, визначених у рамках цієї операції. Російська оборона почне руйнуватися. Чергова велика поразка агресора загострить упадницькі настрої у всіх верствах їхнього суспільства. Гіпотетично, це може змусити Путіна вивести війська, тоді як пропаганда режиму видасть капітуляцію за "перемогу".
З іншого боку, демонстрація того, що українська армія здатна досягати перемог на полі бою, збереже імпульс підтримки Заходу та дозволить розвивати цей успіх, аж до виходу на кордони 1991 року.
Другий варіант – песимістичний – можливий, якщо наш наступ закінчиться так само, як і недавній російський. Якщо ми не досягнемо будь-яких успіхів на фронті, війна або перейде в позиційну боротьбу з періодичною ескалацією, або партнери штовхатимуть нас на "мирову". Якщо події розвиватимуться за цим сценарієм, тоді війна може закінчитись цього року, але вочевидь не бажаним для України результатом. Слід зазначити, що українська влада на сьогодні відкидає можливість будь-яких переговорів з Росією до виведення нею військ.
Третій – середній сценарій, який передбачає, що наша армія реалізує лише частину намічених цілей наступу. Але в цьому випадку залишається дуже багато невідомих: подальші події можуть розвиватися як за першим, так і другим сценарієм, залежно від площі відвойованих ЗСУ територій. Якщо Україна піде на переговори, то позиції за столом визначатимуть умови на полі бою.
Важливо пам'ятати, що навіть повний успіх нашого наступу не гарантує, що війна обов'язково закінчиться цього року. Сьогодні Росія контролює дуже велику площу українських територій, для деокупації яких потрібна не одна операція. Чи змусить Путіна черговий гучний "ляпас" вивести війська – залишається питанням.
Поки що все виглядає так, що він ототожнює поразку Росії у війні з особистим вироком і тому може затягувати бойові дії якомога довше для збереження свого життя та влади. Така ймовірність також є, якщо не втрутяться бунтуючі еліти. Можливо, у цій війні "випливе" ще не один "чорний лебідь", який переверне її хід.