Минув рівно рік від дня початку великомасштабного російського вторгнення в Україну. Проміжний досвід російсько-української війни показав, що дуже багато положень військової науки, які раніше вважалися догматичними, тепер потребують серйозних змін. «Апостроф» спробував перерахувати основні можливі висновки.
Виходячи з досвіду нашої війни, закордонні військові аналітики починають переглядати роль танків на полі бою. Адже до 2022 року вважалося, що танки є лише допоміжним елементом, а піхотні протитанкові засоби зводять нанівець їхні переваги в бронюванні. Проте виявилося, що вразливість танків сильно перебільшена і вони, як і раніше, є основною ударною силою для наступу. До речі, саме з цієї причини зараз українське військово-політичне керівництво вимагає якнайшвидшої передачі нам максимальної кількості танків від західних союзників.
Під час аналізу втрат російських танків виявилося, що сучасні протитанкові керовані ракети не були головними їх вбивцями. Більшість бойових втрат було завдано артилерією й найцікавіше — протитанковими мінами типу ТМ-62. І тільки на третьому місці стоїть знаменита система «Стугна-П» вітчизняного виробництва. Водночас наші танки стали основою для оборони населених пунктів. Ті ж танки 1-ї окремої танкової бригади відіграли визначну роль в обороні Чернігова, а роль танків морської піхоти та «Азова» в обороні Маріуполя також була вельми істотною.
Другий момент — недооцінка ролі та місця на фронті простих комерційних (і вразливих до РЕБ) безпілотників, які від початку повномасштабного вторгнення використовувалися нашими військовими як для розвідки або наведення артилерії, так й для управління військами в бою. Дуже високою виявилася бойова ефективність 120-мм міномета, коли його вогонь коригували з квадрокоптера.
Комерційні безпілотники літакового типу, куплені на Aliexpress, використовувалися як дрони-камікадзе. Станом на початок 2023 року намітилася тенденція переобладнання «квадриків» на ударні та взагалі створення дронів-камікадзе з комерційних комплектуючих.
Не можна не згадати й про морські безпілотні апарати, які активно застосовувалися нашими збройними силами для протидії російському флоту на Чорному морі. Причому вони стали лише одним із факторів, які підтвердили нікчемну роль Чорноморського флоту (а значить неспроможність тези Путіна про те, що ніби захоплення Криму у 2014 році було необхідним для нарощування флоту та захисту від НАТО в Чорному морі). За фактом виявилося, що Україна без підтримки Заходу буквально в перші місяці спромоглася звести нанівець роль російського флоту у війні, потопивши несерійними протикорабельними ракетами «Нептун» власного виробництва флагман — крейсер «Москва» та відвоювавши острів Зміїний. Станом на початок 2023 року російський Чорноморський флот не в змозі ані обстрілювати артилерією прибережні українські міста, ані висаджувати морський десант. Все на що здатний Чорноморський флот зараз — це здалеку пускати «Калібри» по цивільних об'єктах на території України.
Неприємним сюрпризом для росіян виявилась і стійкість нашої ППО. Вже до червня 2022 року після катастрофічних втрат, дії російської авіації за лінією фронту було повністю припинено. І в цьому плані несподівано ефективними для західних спостерігачів виявилися дії розрахунків оснащених ПЗРК, причому не лише західного виробництва, а й озброєних радянськими ПЗРК «Ігла» та «Стріла-2М», які вважалися застарілими.
Мало того, зараз ЗСУ на фронті вдалося створити на основних напрямках досить ефективні угруповання армійської ППО, у складі якої є як радянські системи типу С-300, Бук, Оса, Тор, так і західні типу Stormer або Crotale. Таке стандартне угруповання складається з трьох комплексів С-300, які діють у скороченому складі, до 10 пускових установок «Бук-М1», а ближню зону прикривають ЗРК «Оса», «Стріла-10» та Stormer.
Щодо артилерії висновки менш однозначні. Протягом року війни обидві сторони вже визначились із концепцією її застосування. Очевидно, що артилерія була і залишається «богом війни», проте росіяни обрали продовження тактики часів Другої світової війни, тобто знищення цілі великою кількістю снарядів. Натомість українська артилерія надає перевагу далекобійним високоточним боєприпасам 155 калібру. При цьому росіяни не стали грати в контрбатарейну боротьбу, зважаючи на явну перевагу артилерії західного виробництва за дальністю стрільби і точності, а переклали цю функцію на баражуючі боєприпаси типу «Ланцет».
М’яко кажучи, не дуже ефективною виявилася ще одна концепція, на якій будувалась вся доктрина застосування збройних сил РФ. Йдеться про використання тактичних ракет для знищення військового потенціалу противника. Вже перший удар 24 лютого 2022 показав, що запорукою ефективного застосування наявного ракетного парку є розвідка та дорозвідка цілей. Не маючи уявлення про супротивника, росіяни в перші дні розстріляли частину свого ракетного арсеналу без особливого успіху — на тих же штатних аеродромах базування Повітряних Сил України було знищено лише «борти», які десятиліттями стояли «під парканом». Та й ракетний терор — удари по стратегічній енергетичній інфраструктурі, який росіяни почали в жовтні 2022 року, не вплинули на військовий потенціал нашої країни. Мало того, виявилося, що ракет у російській армії не так вже й багато для вирішення навіть обмежених завдань, а тому вже в ході війни в дію почали активно ставити навіть зняті з озброєння «Точки-У», які мають недостатню дальність і точність.
Загалом такі проміжні висновки з російсько-української війни виявилися дуже несподіваними. Вже зараз у західних виданнях кажуть, що після її закінчення разом із результатами Другої Карабахської війни 2020 року доведеться переглядати самі основи стратегії сучасних збройних конфліктів.