Про те, яку роль відіграв Захід в останніх кадрових перестановках у владі, під ким із міністрів хитається крісло і чому корупційних скандалів та гучних відставок скоро може стати більше – нижче у матеріалі РБК-Україна.
Серія гучних відставок минулого тижня серйозно розбурхала внутрішню політику України, що застоялась за час повномасштабної війни. Залишалося питання: це кадрове потрясіння – одноразова акція, або тепер подібні шторми траплятимуться регулярно.
Співрозмовники РБК-Україна в різних структурах влади переконують: безпосередньо не пов'язаних із бойовими діями політичних новин стане набагато більше.
Офіс президента
Звинуватити Росію в "інформаційній атаці" – улюблений метод українських чиновників та політиків, які перебувають на порозі відставки, скандалу чи кримінального переслідування, та активно практикується ще з 2014 року.
Так, минулого тижня міністр енергетики Герман Галущенко заявив, що за чутками про його звільнення з посади стоїть країна-агресор. Нерідко подібні заяви виглядають відчайдушними та невмілими спробами зберегтися у кріслі, особливо якщо не йдеться про діячів справді найвищого рангу. Але й вважати, що росіяни, які задовго до вторгнення, вже багато років активно, хоч і бездарно, "опрацьовують" українську аудиторію, раптово відмовилися від такої практики – також вкрай наївно.
"Росіяни зрозуміли, що тупі лобові прийоми типу "у вас відключили світло – йдіть скидати Зеленського" взагалі не ефективні і почали працювати по-іншому, використовувати наш вічний потяг до взаємопоборення та з'ясування стосунків. В результаті інформація про брудні справи якогось депутата, умовно кажучи, з'являється не на десяти ресурсах, а на ста, які росіяни маскують під "нейтральні", – каже РБК-Україна один з функціонерів на Банковій.
Очевидно, свою роль у "прогріванні" суспільства, яке викликало хвилю кадрових перестановок, російські інформоперації теж зіграли. Але, безумовно, стали лише одним і далеко не найважливішим фактором.
Найактивніше в політичних кулуарах минулого тижня обговорювалося звільнення з посади заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка. Тут свою роль відіграли багато чинників: іміджеві скандали, в які регулярно потрапляв Тимошенко, особливо недоречні під час війни, постійний навколокорупційний флер його діяльності, протистояння з безпосереднім начальником Андрієм Єрмаком, який системно зачищає політичне поле від будь-яких відносно самостійних гравців, котрі намагаються впливати на прийняття рішень президентом Володимиром Зеленським. За словами одного із співрозмовників видання, останньою краплею стала надмірна присутність Тимошенко в ефірі єдиного телемарафону, який той курирував від імені ОП.
Зараз Тимошенко, очевидно, надовго перейшов у статус приватної особи, про призначення на якусь нову посаду не йдеться. Питання про те, чи його "наздоганятимуть" правоохоронці, залишається відкритим. Основна небезпека у цьому плані походить від так званої "західної вертикалі" української правоохоронної системи, хедлайнером якої є НАБУ. А НАБУшники, як запевняють у владних кабінетах центральної влади, не те що непідконтрольні, а й зовсім непрогнозовані – хто з чинних чи колишніх чиновників опиниться в них під прицілом і в який момент передбачити неможливо.
Кабмін
Відставки в Кабінеті міністрів поки не торкнулися найвищого рівня, обмежившись рівнем заступників. Але вже на наступному пленарному засіданні Ради у лютому можуть полетіти і міністерські голови.
За інформацією РБК-Україна, крісло гойдається одразу під вісьмома з них. Це міністр енергетики Герман Галущенко, міністр стратегічних галузей промисловості Павло Рябікін, міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт, міністр ветеранів Юлія Лапутіна, міністр освіти Сергій Шкарлет, віце-прем'єр та міністр реінтеграції Ірина Верещук, міністр екології Руслан Стрілець, міністр культури та інформполітики Олександр Ткаченко.
Втім, це зовсім не означає, що всі вони вже найближчим часом залишаться без крісел. Деякі прізвища з переліку перебувають у списку тих, хто стоїть на виліт, уже багато місяців, навіть з "долютневих часів". Частково ці перестановки пов'язані із загальним скороченням Кабміну та злиттям міністерств, комусь довгий час не можуть знайти адекватного наступника. І загалом оптимізація виконавчої влади, кажуть співрозмовники видання, стопориться головним чином через відсутність кадрового резерву.
Наприклад, велика проблема знайти заміну міністру освіти Шкарлету – хоча у сфері його діяльності, за словами одного із співрозмовників видання, "зараз відбувається повний хаос". Як можливий наступник фігурує один із чинних ректорів – але з іншого боку, є розуміння, що практику призначення ректорів на міністерську посаду треба припиняти. А міністр культури Ткаченко, хоч і не може похвалитися добрими стосунками з головою ОП Єрмаком, має певну довіру з боку особисто Зеленського. До того ж після відставки Тимошенка з ОП саме він залишається головним куратором новинного телемарафону – наступник Тимошенка, Олексій Кулеба, успадкував лише його повноваження у сфері регіональної політики (хоча й нового куратора марафону від ОП, очевидно, скоро знайдуть).
На тлі корупційних скандалів та відставок в уряді минулого тижня пішли чутки і про те, що хитається крісло навіть під прем'єр-міністром Денисом Шмигалем. Але співрозмовники РБК-Україна запевняють, що про зміну глави Кабміну не йдеться.
Що дало привід для чуток? Шмигаль знайомий із підозрюваним в отриманні 400-тисячного хабара екс-заступником міністра громад, територій та інфраструктури Василем Лозинським ще з часів роботи у Львівській ОДА (а пізніше Лозінський був першим заступником Шмигаля у Мінрегіоні). Але прем'єр не став вигороджувати чиновника. Кабмін із подачі Шмигаля дуже швидко відмежувався від нього, звільнивши з поста і не намагаючись якось прикривати.
Потенційним наступником Шмигаля на посаді зараз майже безальтернативно вважається віце-прем'єр і міністр розвитку територій Олександр Кубраков, який перебуває у фаворі і президента, і західних партнерів України.
"Справа в тому, що Шмигаля, по суті, нема за що звільняти. Навіщо звільняти хорошого Шмигаля, щоб міняти його на хорошого Кубракова. Нехай вони двоє хороших і працюють тоді", – каже співрозмовник у президентському оточенні.
Рада
Є ще одна специфічна кадрова проблема, коріння якої – у підходах до формування виборчих списків "Слуги народу" ще на виборах 2019 року. Наразі, кажуть співрозмовники у партії, першими у списку очікування на вхід до Ради перебувають люди, яких пов'язують із екс-головою ОП Андрієм Богданом. Останній, як відомо, розлучився з командою Зеленського у лютому 2020-го явно не в найкращих стосунках. На практиці це означає, що СН втратить один голос, якщо призначити нинішнього нардепа-списочника до виконавчої влади, а на його місце зайде "богданівець".
А пошук 226 голосів у нинішньому стані парламенту – завдання вкрай непросте, адже монобільшість давно існує лише номінально. Навіть із залученням депутатських груп, уламків ОПЗЖ та позафракційних не завжди вдається зібрати достатню кількість голосів. Численні євроінтеграційні законопроекти, ухвалення яких було справою честі у світлі надання Україні кандидатського статусу в ЄС, насилу вдавалися. А деякі ініціативи, важливі особисто для Зеленського, наприклад, щодо "Енергоатому", не ухвалені досі.
Збір голосів – відповідальність та головний біль голови фракції СН Давида Арахамії. Як розповідають кілька співрозмовників у владі, постійні проблеми з ефективністю Ради – одна з причин, чому ставлення до Арахамії на Банковій дещо охололо.
До того ж, як запевняють джерела у команді президента, особисто голові ОП не подобається, що Арахамія – один із небагатьох функціонерів влади, у якого досі збереглася "пряма лінія" із Зеленським, а також причетність до дуже широкого кола питань.
Арахамію навіть називали "послом за спецдорученнями Зеленського", що іноді заважало йому займатися збиранням голосів у Раді. Голову фракції СН могла підбити історія з переговорами з РФ, які проходили минулої весни, де він очолював українську делегацію. Арахамія потенційно міг би зібрати на себе значну частину іміджевого негативу, якби переговори принесли результати, а суспільство сприйняло їх як "зраду".
Нічого цього не сталося, а довіра до голови фракції у найвищому кабінеті навпаки лише зросла. Але аморфність та постійна проблемність парламенту тепер може його підкосити. Особливо, якщо успіхом закінчиться кампанія з вигнання з парламенту залишків ОПЗЖ – як політичної організації, що повністю дискредитувала себе. Не під запис співрозмовники РБК-Україна припускають, що одним із моторів цієї кампанії є оточення того самого Єрмака.
Захід
"Звісно, треба було одразу реагувати та рубати голови, як тільки з'явилися минулого року ці повідомлення про крадіжку гуманітарки. А так усі побачили, що нічого не відбувається, сприйняли це як сигнал, що можна красти і далі, і ще більше, і взагалі вже відкрито нахабніти – всі ці фоточки з відпочинку і т.д.", – розмірковує в розмові з РБК-Україна співрозмовник у президентському оточенні. Він запевняє: тепер кадрові чистки відбуватимуться регулярно, і на корупційні схеми реагуватимуть жорстко.
Інший співрозмовник також припускає, що нинішнє потрясіння – це лише початок та апелює до західних друзів України. Там інформацію про останні корупційні скандали сприйняли, м'яко кажучи, з обуренням.
Реакція абсолютно зрозуміла: вже майже рік Україна живе на безпрецедентному фінансовому підживленні Заходу, і житиме в такому режимі ще невідомо скільки. Тому будь-які новини, які стосуються крадіжки західної допомоги чи корупції загалом, у союзників викликають обурення, хоча про це публічно, звичайно, не йдеться. Важливе застереження: не йдеться про крадіжку власне військової допомоги, у цьому плані жодних претензій до української влади взагалі немає, зокрема й у головного донора – американців.
Але в політичному плані корупційні новини з України, які минулого тижня широко висвітлювалися на Заході, б'ють по самих західних елітах, даючи їх конкурентам простий і зрозумілий аргумент для виборців: замість того, щоб вкладати гроші в умовну Аризону, уряд відправляє їх за океан в далеку Україну, де їх ще й крадуть. Особливо актуально це для США, у світлі жорстких підходів до надання допомоги в середовищі республіканців і президентських виборів-2024, що насуваються.
Те, що Україна навряд чи виживе без регулярної фінансової допомоги Заходу, дає союзникам бронебійний аргумент у будь-яких переговорах. Наприклад, в історії з комісією з відбору суддів Конституційного суду. Згідно з вимогою Венеціанської комісії, більшість у ній мають складати міжнародні експерти, українська влада цьому вперто чинить опір. Але якщо на тлі звучать новини про якісь хабарі та схеми, опиратися стає набагато складніше, пояснює один із співрозмовників РБК-Україна.
Кількість гучних інформаційних приводів, які генеруватимуть НАБУ та НАЗК, у найближчому майбутньому, судячи з усього, зросте в рази. Вже зараз близько тридцяти депутатів Ради перебувають на різних стадіях кримінальних справ, від отримання підозри до суду, і їх ставатиме ще більше. Невідомо, які нові повороти принесе і справа Лозінського, якою займалися півтори сотні НАБУшників.
"У нас, по суті, запускається інститут репутації. Подивіться: на початку тижня Халімона зняли з заступника голови фракції за дорогий будинок, а наприкінці тижня Тищенка вигнали з фракції за фотку з Таїланду, все дуже швидко рухається", – каже один із співрозмовників видання. .
За його словами, може вийти так, що вже до літа "ми не впізнамо ні СН, ні парламент загалом", який остаточно стане генератором негативу в очах українців. Тим часом, варто нагадати, що восени, згідно з більшістю оцінок, мають відбутися наступні вибори до парламенту. Про що, зокрема, нагадують українській владі ті самі західні партнери. Звичайно, поки що непереборною проблемою є військовий стан, який на той час навряд чи закінчиться.
Але й аргумент "з цією Радою треба закінчувати", якщо його грамотно медійно підтримати, також почне набирати вагу. До того ж, є впливові гравці і всередині України, зацікавлені у виборах, до яких можна віднести і голову ОП. Перед ним відкриється можливість набагато розширити своє парламентське представництво у лавах "слуг" (або умовної "партії Зеленського" – ребрендинг можливий і навіть дуже ймовірний).
Але найближчими місяцями ситуація залежатиме від того, чи поступиться українська влада вимогам Заходу і власне українського суспільства – чи керуватиметься традиційним принципом "своїх не здавати".
Нагадаємо, Витрати України на оборону: скільки грошей потрібно на 2026 рік.
Раніше Вєсті-ua.net писали,
Також Вєсті-ua.net повідомляли, "Іскандери" біля польського кордону: навіщо Путін лякає НАТО.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →