Збройні сили змогли не тільки зупинити інтенсивний наступ Росії, але і відбити в агресора частину захоплених територій. Що спричинило ривок ЗСУ останніх тижнів, а також про підсумки опору України протягом 200 днів війни – нижче в матеріалі РБК-Україна.
На Заході вважали, що Україна протримається лічені дні, коли стало ясно про напад Росії. І наша влада часто згадує про ці сумніви партнерів, коли терміни війни переходять черговий рубіж: місяць, три місяці, 100 днів, півроку...
Саме недооцінкою здібностей України і частково переоцінкою Росії можна пояснити той факт, що спочатку Захід не поспішав надавати серйозну військову допомогу. Ймовірно, не останню роль зіграли "уроки" США в Афганістані, коли велика частина залишеної ними техніки потрапила в руки талібів.
Переломний момент настав після страшних військових злочинів росіян, які весь світ побачив у передмістях Києва. І, звичайно, коли союзники в США і Європі переконалися в тому, що українці можуть оборонятися, навіть маючи значно менші ресурси.
Підбиваючи підсумки 200 днів повномасштабної війни, можна констатувати: Збройні сили довели здатність не лише стримувати наступ противника, а й проводити блискучі наступальні операції, звільняючи великі ділянки своєї території.
Короткий підсумок 200 днів
Одна з поразок, з якою зіткнулися росіяни, сталася в повітрі. Їм так і не вдалося встановити контроль над нашим небом. Ворожа авіація вже майже чотири місяці не залітає вглиб території України, побоюючись дії нашої системи ППО. Але агресор продовжує ракетний терор мирного населення, проводячи пуски або з території Білорусі, або з Чорного моря, або з РФ.
При цьому в хід вже йдуть не тільки сучасні "Іскандери" або високоточні "Калібри" І X-101. Економлячи ракети, росіяни, вочевидь, змушені діставати з арсеналів і більш старі зразки, що залишилися ще з часів Холодної війни. Плюс, противник продовжує обстрілювати українські міста артилерією і віднедавна – з ЗРК С-300, який призначений для ураження повітряних цілей. Але все це не сильно впливає на територіальні "досягнення" окупантів на полі бою.
"Стратегічно Україна перехопила ініціативу. Тепер ми нав'язуємо логіку бойових дій противнику. Найяскравіша ознака перехоплення ініціативи – нанесення ракетних ударів по складах з боєприпасами і аеродромах на Кримському півострові", – зазначив військовий експерт, полковник Петро Черник.
Перший масштабний провал агресора стався після спроби штурму української столиці. Надто розтягнуті колони і лінії забезпечення дозволили нашим захисникам зруйнувати логістику ворога. Залишки розбитих військ, які рухалися на захоплення Києва з парадною формою, довелося після місяця "триденної спецоперації" виводити з північних областей. Ще один крок "доброї волі" стався пізніше, з островом Зміїний, коли окупанти через систематичні удари ЗСУ поспіхом вивели звідти свій гарнізон.
Після того як РФ не вдалося захопити всю Україну і столицю, Кремль на публіку звузив географію своїх цілей – Донбас. Нібито саме туди мали перекидатися виведені з півночі війська. Але навряд чи це допомогло їм далеко просунутися. Росіяни зараз контролюють приблизно 60% території Донецької області.
Більше "досягнень" в окупантів було в Луганській області. До середини березня вони контролювали орієнтовно 70% цього регіону. Вийти на адмінкордони навіть через півроку противник так і не зміг – наші війська все ще утримують кілька населених пунктів. І судячи з розмаху української наступальної операції на північному сході, позиції окупантів в Донецькій і Луганській областях вже не виглядають настільки міцними.
Російським бойовикам у перші тижні також вдалося зайняти більшу частину Запорізької та Херсонської областей, і ще невелику ділянку – в Миколаївській. Але розширити площу окупованих територій на півдні за шість місяців вони все одно не змогли.
"Зараз стає все більше точок і напрямків, де російським силам доводиться переходити в оборону, а не атакувати, як це було ще на початку війни. Це насамперед південь, а саме правобережна частина Херсонської області", – зазначив керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.
Збройні сили з кінця серпня почали там контрнаступальні дії і зараз сильно ускладнюють становище противника. Але основний театр бойових дій в останні дні розвернувся зовсім не навколо Херсона, як того багато хто очікував. Швидка втрата контролю над Харківською областю – мабуть, найбільша поразка росіян з часів відходу від Києва.
Контрнаступ у Херсонській області
Українські війська в Херсонській області систематично спрямовують зусилля на знищення наземних ліній комунікацій агресора. За допомогою РСЗВ вони щодня б'ють по російських вузлах тилового забезпечення, скупченнях особового складу і техніки, а також по пунктах управління.
Паралельно наші Збройні сили постійно завдають ударів по ключових мостах через Дніпро, щоби бойовики не могли підвозити важку техніку: окупанти їх ремонтують – ми знову пошкоджуємо, вони знову ремонтують – ми знову пошкоджуємо. Ті переправи, які вони самостійно намагаються прокласти, також надовго не затримуються.
"У Херсонській області ми закинули на угруповання, розташоване на правому березі Дніпра, логістично-вогневий зашморг. Тобто ми намацали больові точки знищення їхніх боєкомплектів до артилерії, паливно-мастильних матеріалів, також ми виснажуємо противника. Хоча він ще досить активно чинить опір", – зазначив Черник.
Українське командування намагається зберігати тишу в питанні просування Збройних сил на правому березі. З даних у відкритому доступі можна зробити висновок, що наші захисники діють там одночасно на кількох локаціях. Перша – херсонський напрямок у бік Миколаєва. Але більше про успіхи відомо на двох інших ділянках.
Один з них – район Давидова Броду, він же інгулецький плацдарм, де за останні дні вже вдалося деокупувати щонайменше два села: Білогірка і Благодатівка. Друга ділянка – північ області, поруч з адмінкордоном Дніпропетровської області. Там ЗСУ також змогли звільнити як мінімум три населених пункти: Високопілля, Ольгине та Нововознесенське.
"На правобережжі Херсонщини противник, схоже, переходить до такої оборони, яка має ознаки прикриття відходу основної групи військ. Тому можна припустити, що окупанти розглядають як один зі сценаріїв – відхід під тиском українських військ з деяких рубежів", – припустив Мусієнко.
Є ще й четверта локація – район Снігурівки, яку, ймовірно, слід розглядати у зв'язці з операцією ЗСУ на правому березі Дніпра. Противник захопив цю ділянку території ще в перші тижні війни і намагається всіляко її утримати. Снігурівка – один з вузлів і опорних пунктів оборони ворога на півдні. Звідти йдуть дві дороги – до Херсона та Нової Каховки. Тобто втрата цього міста може створити великі проблеми агресору на правобережжі.
Деякі телеграм-пабліки вчора поширювали різні повідомлення про те, що російські війська нібито йдуть або вже пішли зі Снігурівки. Офіційних підтверджень цієї інформації немає, а про просування наших військ у цьому районі поки відомо найменше.
Харківський прорив
Військові і деякі політики протягом кількох місяців, кажучи про початок контрнаступу наших військ, натякали на швидку деокупацію півдня. Виглядало так, що завдання-мінімум до кінця року полягало у звільненні Херсона. І мета здавалася цілком реальною і логічною. Плацдарм, створений окупантами на правому березі Дніпра в Херсонській області, ще до недавніх пір виглядав найбільш хитким в сенсі оборони і утримання позицій.
Окупанти почали посилювати своє угруповання в Херсонській області, перекидаючи туди війська, зокрема з ізюмського напрямку. Достовірно невідомо: чи були заяви української сторони пасткою для росіян або ж наше командування вміло скористалося сформованими умовами. Але оголення оборони противника, ефект "раптовості" і чудово спланована операція українського Генштабу дозволили за лічені дні звільнити більшість території Харківської області, за яку агресор бився місяцями.
Що сталося? Все почалося з Балаклії, яка була розташована поруч з лінією зіткнення. Після того, як ЗСУ швидко оточили (а згодом – зайняли) це місто, наші угруповання розділилися. Одна частина – рушила на схід до Куп'янська, друга – широким фронтом до річки Оскіл і на південь до району Ізюма.
"Фактично всі великі населені пункти по дорозі в Куп'янськ наші Сили оборони обходили і брали їх в оперативне оточення. Це Балаклія, Волохів Яр, Чкаловське, Шевченкове. А потім підрозділи, які йшли в другій лінії наступу, вже проводили зачистку і знищення ворогів, які не бажали здаватися в полон", – пояснив екс-начальник прес-служби Генштабу, полковник Владислав Селезньов.
Попутно наші війська, по-перше, зайняли всі дороги, що з'єднують Куп'янськ та Ізюм. По-друге, підійшли до населених пунктів Сенькове та Гороховатка, де окупанти могли потенційно перекинути підмогу зі східного берега річки Оскіл. По-третє, пошкодили міст через цю річку в самому Куп'янську.
Чим так важливий Куп'янськ? Він був ключовим автомобільним і залізничним вузлом противника, каже Селезньов. Окупанти переправляли до цього міста боєприпаси і техніку з Росії, а далі вони слідували до угруповань в районах Ізюма і Лиману (місто на півночі Донецької області). Ці підрозділи ще недавно готувалися наступати на Слов'янськ і Краматорськ. Одночасно куп'янський вузол постачав бойовиків і на північному заході Луганської області. Тобто ключове завдання ЗСУ полягало в тому, щоби перерізати лінії комунікація агресора.
Поки одна частина українських військ займала район Куп'янська, друга, схоже, підійшла до Ізюму з чотирьох сторін: з північного заходу, півночі, північного сходу і південного сходу. Щоб уникнути "котла" окупаційні війська або здавалися в полон, або бігли через Оскіл на східний берег. При цьому залишаючи величезну кількість військових "трофеїв".
Далі наші підрозділи, які були на куп'янському напрямку (в районі Шевченкове - Грушівка), почали йти на північ – до Великого Бурлука і Вовчанська, просуваючись до українсько-російського кордону. Ще один удар, який також варто розглядати в контексті харківської операції, наші сили завдали на півночі Донецької області – українські війська розв'язали бої в районі Лиману.
Точно невідома головна мета цієї атаки. Можливо, ЗСУ хотіли завадити окупантам перекинути підкріплення до Ізюма. Або ж це частина "зачистки" всього північного "флангу", який нависав над Слов'янськом і Краматорськом.
У агресора фактично посипалася вся оборона. Ймовірно, тільки тоді російське командування усвідомило, що їм вже не врятувати ситуацію на ізюмському "плацдармі". І міноборони РФ після кількох діб мовчання заявило, що проводить "перегрупування" військ з районів Балаклії та Ізюма. Вони нібито будуть перекинуті на донецький напрямок.
Насправді, окупанти відійшли з усієї лінії Вовчанськ-Ізюм. А до кінця вчорашнього дня противник почав залишати свої позиції і на півночі від Харкова – з рубежу Уди - Козача Лопань - Великі Проходи, де в останні дні також точилися бої.
Наслідки українського наступу
Чому росіяни так швидко втратили Ізюмський "плацдарм"? По-перше, російське угруповання на цьому напрямку, схоже, було недостатньо укомплектоване. А через стрімкі темпи наступу ЗСУ противник просто не встигав відправити підкріплення і резерви. Плюс, ізюмське угруповання було виснажене і деморалізоване, каже Мусієнко. За його словами, харківська операція могла готуватися ще з серпня, коли ЗСУ почали наносити удари по логістиці та складах окупантів в області.
"Коли наші війська відсунули росіян в районі Святогірська – Богородичного, стало ясно, що, можливо, ведеться промацування їхньої оборони. А коли противник зняв частину своїх військ з ізюмського напрямку і перекинув їх на південь, думаю, наше командування ухвалило рішення скористатися ситуацією", – припустив Мусієнко.
Росіяни хочуть вирівняти лінію фронту у Харківській області по річці Оскіл. Щоправда, неясно, наскільки їм це вдасться. За непідтвердженою інформацією, в деяких місцях ЗСУ вже перейшли на східний берег Оскола.
"Контрнаступ у районі Куп'янська може змусити росіян відходити і від району Святогірська - Лиману в бік Луганської області, щоб не потрапити в оперативне оточення. Ті зрушення, які почалися з тактичного контрнаступу, можуть призвести до повної деокупації Харківської, частини – Донецької і, можливо, частини Луганської області", – зазначив Селезньов.
Від Куп'янська через лівий берег Оскола йдуть прямі шляхи до Сватового – великого транспортного вузла, який з'єднує північ Луганської області зі сходом Харківської. З вчорашнього зведення Генштабу випливає, що окупанти вже втекли з цього міста.
По-друге, якщо українські війська просунуться на східному березі Оскола, вони можуть вийти в тил ворожому угрупованню в районі Лиману. І тоді ЗСУ будуть тиснути на нього не лише з півдня, але і з півночі.
По-третє, якщо нашим силам вдасться зайняти район Лиман - Ямпіль, це відкриває прямий шлях до битви за Кремінну, Рубіжне та Сєвєродонецьк. Тим більше, що частина окупантів також почала залишати ці населені пункти. Крім того, вчора з'явилася інформація про те, що ЗСУ нібито розвинули наступ з району Сіверська Донецької області в бік Лисичанська, але про подальший прогрес у цьому напрямку поки невідомо. ISW в одному з останніх оглядів припустив, що українські війська 4-10 вересня, ймовірно, захопили Білогорівку, яка примикає до Лисичанська.
Рішення Кремля про "перегрупування" військ не варто сприймати суто як невдалу відмовку. Можливо, Путін вирішив скоротити свої територіальні апетити і, щоб уникнути повного краху, зосередиться на захопленні Донбасу. Адже саме так спочатку декларувалася мета "спецоперації" і саме туди зараз попрямують війська, що біжать з Харківської області. Але, звичайно, не можна недооцінювати і наш Генштаб, з огляду на якість операції, організованої на ізюмському "плацдармі". Військове командування цілком може захопити окупантів зненацька і на інших напрямках, продовжуючи повертати міста і села під контроль України.
Нагадаємо, Війна Росії проти України може завершитися 2025 року: Портников назвав умови.
Раніше Вєсті-ua.net писали,
Також Вєсті-ua.net повідомляли, Кордон як інструмент тиску на владу: у Кабміні розповіли, чого вимагають польські фермери.
Чому ви можете довіряти vesti-ua.net →