Ввечері четверга, 19 жовтня, позаду сцени біля парламенту зібралися всі організатори акції "Всеукраїнський збір".
От тільки на відміну від ранку вівторка, коли акція стартувала, атмосфера в їхньому гурті була кардинально іншою.
Якщо 17 жовтня лідери протесту випромінювали впевненість і єдність, то вже за два дні після початку мітингу вони зібралися шукати "шляхи для відступу".
Представники всіх організацій, які оголошували "Всеукраїнський збір", ставши осібною групою, узгоджували остаточні формулювання заяви про те, що за наметове містечко і людей у ньому відповідальність нестиме лише одна партія – "Рух нових сил".
Усі активісти, експерти, політики і депутати, які збирали акцію "трьох вимог", відповідати за жодні намети і можливі загострення ситуації не мали наміру. Хоч би й тому, що вони про це не домовлялися від початку. Виняток складали тільки двоє депутатів "Самопомочі" – Єгор Соболєв та Семен Семенченко.
Поки за сценою вирішували, як піти з площі Конституції, з боку вулиці Грушевського почали лунати оплески. Освітлений світлом камер, у супроводі кількох охоронців через натовп переможно йшов той, хто намети ставив і відмовлятись від них не мав ні найменшого бажання – Міхеіл Саакашвілі.
Тепер цей "Майдан" фактично ставав тільки його.
Намети розбрату
Коли екс-президент Грузії Міхеіл Саакашвілі прорвався через польсько-український кордон, стало зрозуміло, що він повертається в Україну не для спокійного життя.
Саакашвілі більше року говорив про необхідність дострокових виборів до парламенту. Після повернення до України просто під стінами Адміністрації президента він заявив про амбіцію стати "селекціонером" нової Верховної Ради.
"Ми зберемо 300 нормальних "спартанців" – депутатів, які будуть мати більшість у Верховній Раді, які підпишуть угоду з народом, що вони там лише на одну каденцію… Я буду займатися підбором цих людей", – кричав у мікрофон Саакашвілі.
Це було сказано не просто так. Екс-президент Грузії знав про мобілізацію молодих політиків та активістів до всеукраїнської акції на підтримку "Великої політичної реформи" 17 жовтня.
Ініціаторами цієї акції були: громадський рух "Чесно", антикорупційна група РПР, Центр протидії корупції, партії "ДемАльянс", "Свобода", "Самопоміч", "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка, "Альтернатива" екс-депутата Єгора Фірсова, "Хвиля" Віктора Чумака та інші.
Пізніше їх підтримали "Національний корпус", "Автомайдан", "Рух нових сил" та окремі народні депутати, на кшталт Володимира Парасюка.
Уже наприкінці підготовки акції до її організації залучили Саакашвілі і його "Рух нових сил".
Ніхто з молодих активістів чи депутатів не був проти. Навпаки – у приватних розмовах вони зізнавалися, що присутність Саакашвілі розглядали як гарантію масовості протесту.
І в цьому вони мали рацію – основна маса людей, які прийшли під Раду 17 жовтня, була організована саме силами Саакашвілі. От тільки ніхто не врахував, що на цю масу ніхто, крім самого Міхо, впливу не матиме.
Він привів людей за собою, але для себе ж.
Ніхто не планував робити акцію безстроковою чи вимагати чогось іншого, крім трьох оголошених гасел: антикорупційний суд, виборчий закон і скасування депутатської недоторканності.
Ніхто, крім Саакашвілі.
Він наперед готувався до тривалого протесту. Бо як інакше пояснити той факт, що у штабі "Руху нових сил" у вівторок уже були готові великі намети, які й поставили на Грушевського соратники Семенченка з батальйону "Донбас".
І 17 жовтня, коли всі вимагали виборів і суду, Саакашвілі вийшов на сцену з вимогою "винести козла".
"Якщо не буде жодних рішень на благо народу, Порошенку треба подумати, щоб піти зі своєї посади. У нього ще є час!" – говорив екс-президент Грузії.
Такі заяви, наметове містечко посеред Грушевського, про яке ніхто не домовлявся, та сутички першими збурили активістів РПР, руху "Чесно" та ЦПК.
Фактично з вечора вівторка вони роздумували, як вийти сухими з води і відмежуватися від дій "Донбасу" та соратників Саакашвілі.
У середу ввечері синхронно з'явилися заяви активістів про те, що інших вимог, крім узгоджених трьох, у них немає. Як і стосунку до жодних наметів.
У четвер розбіжності в таборі організаторів тільки загострилися: до позиції РПР та ЦПК долучились і всі інші партії чи організації, які починали "Всеукраїнський збір".
Але щоб піти з гордо піднятою головою, усім був потрібен результат – перемога. І вона знайшлася – Рада дала старт скасуванню депутатської недоторканності, що було однією з вимог протесту.
Після цього долю спільної акції було вирішено. Уже ввечері учасники протесту оформили спільну заяву.
А сказано в ній було буквально таке: лише "Рух нових сил" Саакашвілі залишається в наметовому містечку, він же несе за нього відповідальність. Усі інші учасники продовжують "боротися за вимоги власними методами".
За цими обережними словами насправді криється непублічне, але досить різке "розлучення".
"Об’єктивно ми не можемо відповідати за вулицю. Нехай Міша, Соболєв усе розгрібають. Нам треба було зберегти їх обличчя, тому ми узгоджували цю заяву. Але ми для себе зробили висновок – із Саакашвілі ми більше не працюємо", – пояснив УП лідер однієї ГО-організатора акції 17 жовтня.
Третій у грі – Аваков
Намети, які з'явилися на Грушевського у вівторок, посварили не лише організаторів акції.
Куди більше емоцій вони викликали в головному кабінеті АП на вулиці Банковій. Президент Петро Порошенко лютував. І мав підстави.
Те, чого він так довго боявся, чого так намагався уникнути всі останні місяці, – сталося. І йдеться тут не про десяток наметів під парламентом, а про куди більш небезпечну ситуацію.
Президент, який прийшов на хвилі Майдану, вперше опинився перед досить реальною перспективою отримати Майдан власний. Але вже проти себе.
Скільки б наметів і де в центрі Києва не стояло, але вони – реальні. У них уже живуть цілком конкретні люди, які нікуди йти не збираються.
Так, спершу їхніми гаслами були суд, недоторканність, виборчий закон. Але вже на третій день протесту всі не ховаючись вигукують зі сцени чутливі для Порошенка гасла: "Революція!" та "Імпічмент!"
Співрозмовники УП в оточенні президента переконують, що насправді ніякої проблеми немає. "100 людей Семенченка – це не Майдан", і нічого з наметовим містечком Саакашвілі робити не треба, бо воно саме зачахне через тиждень безглуздого стояння.
Але проблема у Порошенка таки є. І мало того, що вона велика, то ще й вирішити її неможливо. Суть цієї проблеми сформулював у розмові з УП один із наближених до президента депутатів: "Важливо, не хто поставив намети, – а хто дав це зробити".
У президента на це питання є тільки одна відповідь – Арсен Аваков.
Тому у вівторок ввечері, коли "донбасівці" Семенченка обживались у наметах на Грушевського, на Банковій було справді гаряче. Порошенко покликав до себе Авакова разом з керівниками Нацполіції. І розмова була, м'яко кажучи, не завжди коректною.
Аваков і не приховував, що, обираючи між кров'ю на вулиці та напівпорожніми наметами, він не вагаючись обрав останнє. Проте Порошенко мав підстави сумніватись у запевненнях глави МВС, що ситуація під повним контролем, а в Саакашвілі нічого не вийде.
Бо та ж людина 10 вересня обіцяла не пустити Міхо в країну. Але ж він уже тут – за два кроки від Банкової. Ті ж люди обіцяли тихо затягати Саакашвілі по судах за прорив кордону. Але замість виправдовуватись перед суддями, той розбив наметове містечко під Радою.
І головне. Найбільш неприємне для Порошенка те, що коли ситуація на вулиці залежить від оперативності та керованості силовиків – якраз президент ними й не керує.
Між його рішеннями і діями поліції чи Нацгвардії є проміжний пункт – Аваков. І саме він тепер став для Порошенка гарантом того, що події осені 2017-го не підуть за сценарієм осені 2013-го.
Власне, небажання президента потрапити у таку залежність і було тією глибинною, справжньою причиною, яка давно зіпсувала стосунки Порошенка й Авакова. Хоча насправді тільки ця взаємна залежність досі і тримає всі центри впливу чинної влади разом.
Саме тому у четвер ввечері Аваков і Порошенко знову зібралися на Банковій випрацьовувати спільну тактику протидії "Майдану Міхо".
От тільки великих стратегічних рішень ні з одного, ні з іншого боку від кордонів поліції поки не видно.
А це вже проблема не тільки Порошенка чи Саакашвілі. Це, без перебільшення, стосується кожного.
Джерело: Роман Романюк, Роман Кравець, УП