Україна – телевізійно-правова держава. Більшість подій, які відбуваються в її політичному житті, продиктовані не стільки логікою закону, скільки логікою екрана.
Часом здається, що, з правової точки зору, влада й опозиція вдаються до абсолютно абсурдних дій. Та якщо подивитися на ті ж вчинки під кутом "телевізійного права" – у них з'являється своя, викривлена, але залізна логіка.
У правдивості цієї тези вся країна мала змогу переконатися цього тижня, спостерігаючи за черговими поворотами "справи Саакашвілі".
Від самого початку цієї історії обидві сторони бились аж ніяк не за встановлення верховенства права. Основна битва точилася за прихильність публіки.
Тільки після усвідомлення цього з'являється шанс зрозуміти суть подій, що стали фіналом чергової серії багатосерійного фільму "Саакашвілі проти Системи".
Для чого було затримувати Міхо, щоб тут же його відпустити, і як це звільнення взагалі стало можливим – з'ясовувала "Українська правда".
(Не)жертва
"Щоб не було крові", – відповідали УП у найвищих кабінетах правоохоронної системи на початку вересня, коли ми цікавилися, чому силовики дозволили Саакашвілі прорватися в Україну.
"Порожні палатки краще, ніж побоїще по телевізору", – пояснювали УП ті ж високопосадовці, коли Міхо несподівано вдалося виставити під Верховною Радою ціле наметове містечко.
"А що, треба було всіх побити, як у 2013-му, і дати Міші картинку, яку він показав би всьому світу?", – парирували керівники силових відомств 6 грудня, коли працівники СБУ фактично відпустили Саакашвілі після затримання.
З одного боку, у владній верхівці був стійкий консенсус щодо необхідності "розібратися" з Міхо.
Петро Порошенко був радикальнішим у пропозиціях, "фронтовики" – більш стриманими, але від самого початку, ще від позбавлення екс-президента Грузії українського громадянства, вся влада діяла спільно.
Але з іншого боку – не менш одностайною вона була і в розумінні наступного:
Розв'язати "грузинський вузол" треба так, щоб Саакашвілі не став "жертвою системи".
Саме тому йому почали передавати прозорі й дуже однозначні "привіти": протоколи всім, хто проривав кордон, видворення грузинських соратниківСаакашвілі, брутальні депортації його друзів у Грузію.
Влада, як могла, посилала Міхо сигнали і давала "шанс одуматися". От тільки він на них реагував усе масовішими віче та маршами за імпічмент.
Бо роль утікача йому не просто не пасує. Це не відповідає його природі – Саакашвілі звик бути на хвилі політичного життя, а після позбавлення громадянства ним ще керує жага помсти Порошенку.
Тож влада перейшла у наступ. П'ятого грудня генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що Саакашвілі проводить свої акції на гроші Сергія Курченка і разом зі своїми союзниками готує державний переворот.
І навіть у цьому звинуваченні поєдналися закони країни з законами телевізора.
Виходити на публіку влада вирішила лише тоді, коли поруч із Саакашвілі можна було поставити токсичне прізвище Курченка.
Бо той же Коломойський, з яким Саакашвілі зустрічався в Женеві, у цьому плані "не дотягував". Хоча співрозмовники у владній верхівці переконували УП, що після тієї зустрічі у вересні казна "грузинських протестів" поповнилася значною сумою "женевських доларів".
Для виходу на екрани потрібен був хтось дискредитований абсолютно.
І коли така постать з'явилася, Луценко вийшов до публіки.
Саме генпрокурору судилося статися головним рупором справи проти Міхо.
По-перше, посада зобов'язує. А по-друге, у ролі публічного трибуна Луценко куди більш ефективний за, скажімо, главу СБУ Василя Грицака, чия служба в цій історії зробила фактично всю слідчу й оперативну роботу.
Але саме Луценко давав прес-конференції, виступав у Раді і терпів пікети під своїм будинком. Окрім потреби донести позицію слідства, у Луценка була й інша, не менш важлива задача – не дати Саакашвілі стати "жертвою системи", яких так любить український виборець.
Саме з цієї позиції варто дивитись і на події у Печерському суді.
(Не)судний день
Виходячи з логіки закону, влада не мала випускати Саакашвілі на волю.
Його звинуватили, фактично, у посяганні на державний лад. Слідство заявило, що його помічники готували державний переворот. Ні більше, ні менше.
На такі речі силовики мали б реагувати дуже жорстко. Так і було зроблено у випадку Северіона Дангадзе, якого заарештували без права внесення застави. А Саакашвілі відпустили, хоча це Дангадзе був його помічником, а не навпаки.
Однак у справі Міхо діє інша логіка – екранна.
Його не можна просто взяти і "закрити", бо це викличе страшний резонанс. Щоб заарештувати людину рівня Саакашвілі, у неї спершу треба вибити медійний козир.
Саме тому за останні два тижні Луценко дав, мабуть, більше інтерв'ю і відвідав більше ефірів, ніж Грицак за всю свою каденцію на посаді глави СБУ.
Саме тому ж у Саакашвілі набагато "м'якша" кримінальна стаття, ніж у Дангадзе, і коли його таки привезли в суд, то прокурори просили навіть не реальний, а домашній арешт. І то, за великим рахунком, лише "для годиться".
Якщо уявити недільне звернення Саакашвілі до своїх прихильників з балкона квартири, то телевізійний ефект вийшов би не менш сильним, ніж у серіалі "Молодий Папа". За таких умов вулиця Костьольна реально мала шанси стати місцем політичного паломництва.
Таку версію УП підтвердили і в команді президента. Один із вхожих до президента депутатів підтвердив, що влада вирішила "відпустити справу".
"Якщо ти хочеш закривати людину рівня Саакашвілі, то судовий процес треба переводити у "ручний режим". Ви ж не сумніваєтесь, що суд – це та інстанція, на яку влада "може покластись".
Але як тільки ти починаєш втручатись у роботу суду, то це одразу стає відомо. Ви чули, щоб хтось навіть із друзів Міхо сказав, що АП тисла на суд? Не було такого",– розповідає співрозмовник у команді Порошенка.
"Я впевнений, що Міша теж знав, що не було жодних дзвінків, суддю не кликали в жодні кабінети. Подивіться, як він поводився. Він не тягнув часу, не викликав "швидких", хоч і начебто голодував, не міняв адвокатів – нічого. Хоча йому треба було всього трошки потягнути час, і його просто відпустили б. Але він не робив нічого, і це дуже показово", – додає він.
Влада чи не вперше дала судді повну свободу дій і зробила так, як було вигідно їй.
Для чого судді було влазити в цю справу, особливо, якщо ніхто не тисне? Доля одіозного судді Тимошенко Родіона Кірєєва до душі не всім.
Захисники і соратники Саакашвілі поспішили заявити про "незалежність судді" Лариси Цокол і слабкість аргументів влади. Але чи справді це так?
Суддя Цокол давно і добре відома українській громадськості своєю участю у справах Геннадія Корбана, Ігоря Мосійчука чи "діамантових прокурорів". Після всіх цих справ ні в кого не повертався язик назвати її "незалежною". Чи могло щось змінитися зараз – питання риторичне.
Щодо слабкості Порошенка і силовиків – ситуація теж не така однозначна. Чи може зараз Саакашвілі заявити про замовне судилище і репресії? Чи може він, будучи на волі, сказати, що суд переслідує його під тиском Порошенка чи АП?
Єдине, про що залишається говорити Саакашвілі, – власне кримінальна справа.
Тепер треба втілити в життя свою ж заяву про міжнародну експертизу "плівок Луценка". А саме цього влада і чекає.
"Там залізобетон. Якщо Міхо піде кудись у європейські служби робити експертизу – йому кінець. ГПУ одразу надасть усе, що попросять. Але ж не піде, бо він-то точно знає, що розмови справді були", – переконаний співрозмовник з найближчого оточення президента.
Тепер питання навіть стоїть навпаки – влада сама готова змусити Саакашвілі йти на експертизу.
По-перше, тому що вона не буде доказом у суді, адже КПК не передбачено можливості подібних іноземних експертиз.
По-друге, це буде ідеальним інструментом для медійного знищення як самого Саакашвілі, так і всіх його партнерів.
І де він при цьому перебуватиме – у СІЗО чи на Майдані, не має великого значення.
"З України він усе одно нікуди не втече. А якщо і втече – то слава Богу", – підсумовує один зі співрозмовників у команді Порошенка.
Роман Романюк, УП
