Україна у біді. У біді вона протягом останніх 4-х років. Однак уряд продовжує грати в гру «якщо не будемо помічати проблеми, може вони зникнуть самі». Тепер гра стає серйозною. Війна на Донбасі не зменшує обертів. Навпаки, протягом останніх тижнів напруга стала ще більшою. Не важливо, які красиві слова використовує Об’єднаний штаб штаб, кажучи, що ситуація під контролем. Коли протягом одного дня відбувається 45 і більше нападів, солдати продовжують вмирати і отримувати поранення – це прямо протилежно поняттю «під контролем». По факту, у цій сухопутній війні Росія бере ініціативу у свої руки і атакує там і де хоче. Зараз напруга переміщається на морські території. Росія захопила Азовське море без всякого опору і зараз активно просувається у Чорне море. Основна мета – повністю перекрити морські торгові шляхи в Україну. Це вже наполовину їй вдалося зі «смертю» Маріуполя. Зараз ми не маємо можливості робити що-небудь на морі. Ігнорування потреб флоту вже стало очевидним всьому світові, і Росія знає про це, і, напевно, спланувала це заздалегідь.
Зараз не час судити, хто винен, що допустили таку ситуацію. Покарання і відставки будуть потім. Це кінець руйнівного процесу «навмисного ігнорування» потреб військово-морського флоту, склад якого готували протягом принаймні 10 років. Уряд має визнати, що його оборонна політика провалилася. Вона не працює вже зараз і не запрацює в майбутньому. Вона була занадто вузьконаправленою і надто залежала від людей, які не були здатні впоратися з масштабністю завдання. Коли країна знаходиться у стані війни, визнання того факту, що щось не вийшло, не є злочином. Злочином буде відсутність дій для виправлення становища.
Так що ж робити? Сувора реальність така, що сьогодні Росія бере ініціативу в свої руки і знаходиться на крок попереду. Мінський процес дав запас часу, але не більше. Втрати неухильно зростають. Залежність від ЄС в особі Німеччини і Франції, можливо, дала трохи часу, але також принесла небезпечне загальнонаціональне самозаспокоєння. Уряд наївно покладав надії і очікував більшого від іноземної підтримки. Членство в НАТО залишається нездійсненною мрією, і НАТО навряд чи осідлає білого коня, щоб врятувати країну. Зараз стало очевидним, що дорогоцінний час було витрачено на нереалістичні мрії, поширення серед населення дивних ідей, приміром, що країна на 90% готова до вступу в НАТО, і на крики про реформи, які є не більше, ніж звичайним грамотним адмініструванням.
Зараз необхідні як внутрішні, так і зовнішні дії, щоб виграти час на переозброєння та переоснащення флоту. Варіантів мало і вони також можуть бути провальними. Досить імовірно, що доведеться піти на додаткові поступки Росії. Уряд має мало стратегічних варіантів на зовнішньому міжнародному рівні, якщо такі взагалі є. Йому необхідно вжити якомога більше заходів, і сподіватися, що який-небудь з них дасть позитивний результат:
- Перше – дипломатичний підхід. Уряд повинен активізувати всіх послів, щоб переконати уряди країн перебування в необхідності чинити тиск на Росію, щоб та відступила. Серйозна політична енергія повинна бути направлена на ті країни, які мають тісні економічні зв’язки з Росією, такі як Індія. Наші Міністри повинні їхати особисто і позначати серйозність ситуації. Офіційні та відкриті скарги повинні бути направлені в усі організації, в яких перебуває Росія. Вони повинні бути відіслані в ООН, СОТ, ОБСЄ і в спільні підприємства, пов’язані з Чорним морем. Росія повинна відчути дипломатичне напруження.
- Друге – робота безпосередньо з США і ЄС, спрямована на посилення санкцій і риторики. Піар-кампанія повинна бути масовою і безжальною.
- Третє – закликати США та інші держави з потужними військово-морськими силами надати судна і зброю на умовах довгострокового кредиту. Запит повинен надходити від президента і прем’єр-міністра. Чиновники меншого рангу не можуть вступати в такі серйозні переговори. Пріоритет слід віддавати швидкохідним суднам, які можуть бути використані для патрулювання, здійснення атак, виявлення і знищення морських мін, проведення десантних операцій.
- Четверте – прямий заклик президента до НАТО щодо постійної присутності військово-морських сил НАТО для збереження морських шляхів до Одеси відкритими. Можуть знадобитися поступки в частині надання США та іншим країнам права на довгострокове базування військово-морських сил.
- П’яте – просувати спільний проект з США, щоб отримувати об’єктивну картину ситуації на морі.
- Шосте – зробити крок до протистояння в юридичному полі. Необхідно використовувати всі, навіть найменші, правові переваги.
- Останнє і найнеприємніше – вимагати проведення «Мінську-3», який було би присвячено військово-морським питанням, щоб виграти час. Можливо доведеться відновити водопостачання Криму, однак це сильний козир і його потрібно викладати на стіл в останню чергу.
На внутрішньому рівні уряд має тепер виправити ситуацію з ігноруванням потреб військово-морського флоту, яка мала місце роками, і підготувати країну до можливої майбутньої війни на морський арені:
- Перше – визначити чітку стратегію розвитку військово-морського флоту в РНБО і дати відповідне розпорядження Міністерству оборони. Обидві організації виявилися нездатні до стратегічного мислення щодо цього питання і потребують прямих вказівок.
- Друге – перервати відпустку і зробити екстрене скликання Ради. Країна повинна побачити, що до цього питання ставляться з усією серйозністю. Рада повинна дати українському народові інформацію про те, які кроки, на думку законодавців, необхідно зробити щодо двосторонньої угоди 2003 року з Росією з питань Азовського моря, і яких правових та інших заходів необхідно вжити, щоб відновити контроль над територіальними водами України відповідно до Конвенції ООН з морського права. Демократія передбачає саме такі дії. Також це буде сигналом для Росії, що правила гри змінюються.
- Третє – уряд повинен чітко пояснити українському народу важливість морської торгівлі і морського шельфу для ВВП країни, і чому це питання стоїть так гостро.
- Четверте – створити організацію з управління військовою ситуацією, в яку увійдуть кращі уми країни. При веденні цієї війни необхідно щодня обмірковувати дії і кроки, а не видавати епізодичні реакції один раз на два тижні.
- П’яте — створити об’єднаний штаб з морських питань і питань берегової лінії, такий же, як і по проблемі Донбасу. Об’єднаний штаб з проблеми Донбасу не може справлятися з обома цими завданнями. У разі ескалації ситуації на одній з ділянок, він буде перевантажений і провал буде на обох лініях фронту. Слід виділити військові сили для прибережного об’єднаного штабу на випадок розвитку конфлікту. До нього повинні увійти сили з усіх трьох служб і ССО. Серйозний командир повинен бути обраний на основі зважених суджень політиків. Це нові правила гри і потрібне нове, більш жорстке, мислення. Командир повинен буде виробити варіанти того, що він буде робити для вирішення проблеми, у разі, якщо Росія не здасться. Необхідно шукати нові підходи, які будуть передбачати залучення військово-повітряних сил, ССО, «морських котиків».
- Шосте – витиснути з національного бюджету кошти в великому розмірі на військово-морський флот. Усі судна в країні, які можуть бути використані для потреб військово-морського флоту, повинні бути здані в експлуатацію. Оборонно-промисловому комплексу та військово-морським верфям має бути доручено озброїти їх по максимуму всім необхідним. Найголовніше на сьогодні – цифри, а не розміри або якість. Росія повинна стикнутися із зовсім іншим рівнем опору.
- Сьоме – переглянути більш широкі плани і провести необхідний аналіз на випадок непередбачених обставин у контексті того, що робити з ситуацією з Росією, якщо тиск буде залишатися на тому ж рівні або посилюватися. Ще більші втрати для держави не повинні залишитися безкарними.
- Останнє, але не менш важливе – необхідно негайно доставити з США до України два судна берегової охорони. Екіпажі повинні вилетіти вже зараз, щоб привести їх до України через кілька днів.
Країну було доведено до нинішньої кризи високоякісною стратегією Росії. Але це було передбачено і військово-морським флотом, і експертами. Їх слова були проігноровані чиновниками і урядом. Росія своєю позицією показує, що не прийме всерйоз ніякі вмовляння, і тільки кораблі НАТО, які стануть на її шляху, зможуть стати приводом для зміни ситуації. Вона може навіть проігнорувати реальну загрозу застосування військової сили з боку України. Заручитися підтримкою НАТО допоможе правильне ведення дипломатії в штаб-квартирі НАТО і в столицях країн-членів НАТО, а не піар-кампанії повні маячні, які проводилися до цього. Навіть цього може виявитися недостатньо, і Україні, можливо, доведеться захищати свої морські території. Час не на боці України, пізно відновлювати обороноздатність військово-морського флоту. Зараз необхідні реальні дії.
Джерело: Глен Грант, hvylya.net