<

Скільки людей залишиться в Україні до 2030 року: прогноз демографа Олександра Гладуна

Сьогодні, 12:56

Майже п'ять років триває війна в Україні, яка змінює демографічну карту країни швидше, ніж встигають рахувати вчені. Поки українці виборюють право на існування на фронті, у тилу розгортається інша, тиха катастрофа: держава стрімко втрачає людей, старіє і ризикує недорахуватися мільйонів громадян навіть після закінчення бойових дій. Чи не прокинемося ми одного дня в країні, де майже не залишилося молоді, а колись жваві міста стали пусткою?

Якою буде Україна у 2030 році, чим небезпечний «демографічний канібалізм» сусідів і що змусить громадян повернутися додому — як стало відомо Vesti-ua.net, про це в інтерв'ю ТСН.ua розповів заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Олександр Гладун.

Демографічна криза в Україні: втрати населення за роки війни

— Наскільки сильно загострилася демографічна криза в Україні за п'ять років війни?

— Коли ми оцінюємо демографічну ситуацію станом на сьогодні й порівнюємо її з 2022 роком, то маємо враховувати зміни території, контрольованої владою нашої країни. Якщо на початок 2022 року можна було говорити про оцінку чисельності населення без Криму та ОРДЛО, то зараз окуповано 20% території України. Тому прямі порівняння, особливо абсолютних характеристик, дають дуже викривлену картину.

У принципі, і до повномасштабного вторгнення в нас демографічна ситуація була не дуже хорошою, а війна прискорила всі негативні процеси. І Україна тут не є винятком. Під час війни майже завжди знижується народжуваність і підвищується смертність.

Народжуваність падає через те, що люди відкладають народження дітей до кращих часів — «після війни», а смертність зростає, тому що гинуть люди — і військові, і цивільні. Плюс до цього додалося дуже велике міграційне скорочення населення: багато хто через війну виїхав за кордон, а частина залишилася на непідконтрольній території.

Тому так, можна сказати, що за ці майже п'ять років відбулося значне скорочення чисельності населення в Україні. Що стосується масштабів цього скорочення, то вони найбільші саме за рахунок міграції та втрати територій, а також природного фактора — перевищення кількості померлих над народженими. З 2022-го по 2025-й, природне скорочення чисельності населення становило 1,3 мільйона осіб.

Що стосується міграційних процесів, то, за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, близько 5,7 мільйона українців виїхали за кордон. Хоча ці оцінки можуть бути навіть дещо завищені з різних причин.

На непідконтрольній території чисельність наших громадян оцінюється у 5 мільйонів. І ми повинні розуміти, що там наші державні установи жодного обліку кількості народжених і померлих не здійснюють.

Тому якщо скласти тих, хто виїхав за кордон, тих, хто залишився на окупованих територіях, та природне скорочення чисельності населення, то виходить досить велика кількість демографічних втрат — понад 12 мільйонів осіб.

— Вражаюча цифра, враховуючи, що війна ще не закінчилася. Що ж буде далі?

— Але якщо ми говоримо про втрати, то слід мати на увазі, що частина наших громадян після війни повернеться, а частина окупованої території (в ідеалі вся) може бути звільнена. Тоді кількість втрат знизиться, а чисельність населення збільшиться. Як я вже казав, під час війни демографічна ситуація завжди погіршується, і Україна тут не виняток.

Зараз ми виконуємо дослідження під назвою «Демографія війни: особливості та виклики демографічного розвитку», що фінансується Національним фондом досліджень України. Робота триває вже рік, і ми ще не проаналізували все, що запланували, але історичний досвід свідчить: були війни та конфлікти, під час яких чисельність населення в деяких країнах не скорочувалася, а іноді навіть могла зростати.

– А від чого це залежить?

— Від того, на якій стадії демографічного розвитку перебуває країна. Якщо вона зберігає високий рівень народжуваності, то війна менше впливає на чисельність населення. А якщо під час війни немає інтенсивних бойових дій, то за таких умов чисельність населення може навіть зростати.

— Чи можливий такий сценарій у нас?

— Україна, як і більшість європейських країн, перебуває на тій стадії демографічного розвитку, коли смертність перевищує народжуваність — це характерно для всієї Європи. В Україні це перевищення вперше відбулося ще в 1991 році і, на жаль, триває досі.

Якщо оцінювати демографію війни, то вона безпосередньо залежить від статево-вікової структури населення. Якщо говорити про старіння населення, то у нас воно помірне (найстаріше населення фіксується в Японії). Але, тим не менш, у нас постійно збільшується відсоток людей віком 65 років і старше (частка осіб віком 65 і старше в загальній чисельності населення використовується міжнародними організаціями для оцінки старіння нації). Молоді стає менше, а отже, менше людей народжується, змінюється репродуктивна поведінка.

Тобто, коли ми говоримо про втрати населення під час війни, ми повинні враховувати як загальні демографічні тренди та ситуацію до початку вторгнення, так і конкретні обставини під час війни.

Демографічна ситуація в Україні до війни була «не дуже», і тренди постійно йшли на скорочення населення — особливо з 1993 року. Відповідно, характеристики статево-вікової структури теж змінювалися в бік старіння. Тому природно, що й народжуваність у нас невисока в абсолютних числах, адже стає меншим контингент, який може народити. А під час війни репродуктивна поведінка людей додатково змінюється, і інтенсивність народжень падає. Саме це ми зараз спостерігаємо.

Крім того, під час війни завжди зростає смертність: люди гинуть на фронті та від обстрілів у тилу. Другий фактор — це загострення хронічних хвороб, стреси, неможливість вчасно отримати медичну допомогу, особливо в районах, наближених до зони бойових дій. Але в нашій ситуації міграційні та територіальні втрати все ж більші, ніж втрати за рахунок природного фактора.

Народжуваність і смертність в Україні: статистика та парадокси

— А наскільки збільшився рівень смертності майже за п'ять років війни?

— Річ у тім, що кількість померлих поступово зменшується. Чому зменшується? Тому що людей, які проживають на підконтрольній Україні території, стає менше. Отакий парадокс.

Міністерство юстиції, яке видає акти про народження і смерть, діє лише на підконтрольній території. Наприклад, у 2019 році у нас було 581 тисяча померлих, у 2021 році («ковідний» рік) — 714 тисяч померлих, у 2022 — 542 тисячі, а у 2025-му — 485 тисяч. Тобто, в абсолютних числах смертність зменшується. Але причина криється у зменшенні загальної чисельності населення плюс наслідки війни.

Кількість народжень теж зменшується: якщо у 2022 році було 206 тисяч живонароджених, то у 2025-му — 169 тисяч. Причини ті самі: скорочення кількості людей на підконтрольній території та зміна репродуктивної поведінки громадян.

За іншими показниками оцінювати демографічну ситуацію дуже складно, оскільки невідома чисельність населення на підконтрольній території. А для деяких розрахунків потрібна ще й статево-вікова структура — наприклад, розподіл померлих за статтю та віком або народжених за віком матері, чого ми зараз не маємо. Тому прогнози складаються шляхом порівняння цих двох чисел — співвідношення між кількістю народжених і померлих.

У 2022 році на 100 народжених припадало 263 померлих. А у 2025 році на 100 народжених — 288 померлих. Це дуже велике співвідношення і вкрай від'ємне для нас. У 2026 році показник може стати ще гіршим: за перше півріччя на 100 народжених припадало 355 померлих. Поки що незрозуміло, звідки взявся такий різкий стрибок. Треба дочекатися закінчення року і порівнювати річні показники.

Скільки населення залишиться в Україні до 2030 року: прогноз демографів

— Чи робили ви розрахунки, якою буде демографічна ситуація в Україні, якщо війна триватиме ще п'ять років?

— Для того, щоб зробити такі оцінки чи розрахунки, потрібно визначитися з чисельністю населення, яке перебуває на території України зараз. Оцінки до початку цього року коливалися від 27 до 29 мільйонів. Я більше схиляюся до меншої цифри — трохи більше 27 мільйонів, хоча інші експерти можуть називати більші.

Для повноцінного прогнозу потрібно знати статево-вікову структуру населення, а її зараз складно оцінити. Крім того, результат прогнозу залежить від гіпотез, які ми закладаємо при розрахунку. Ми завжди розробляємо гіпотези за трьома складовими демографічного процесу: якою буде народжуваність протягом цих п'яти років, якою буде смертність (або тривалість життя) і якою буде міграція за цей період.

Все це дуже важко передбачити, оскільки ми не можемо використовувати трендовий аналіз процесів, що тривали до повномасштабного вторгнення, — все фактично зламалося.

Інша проблема: ми не знаємо, якими будуть хід та інтенсивність подальших бойових дій. І також щодо підконтрольної території: ми не знаємо, чи втратимо ще якийсь відсоток земель, чи, навпаки, звільнимо. А зміна територій також вносить суттєву невизначеність у прогноз.

Якщо умовно взяти, що підконтрольна територія залишиться такою, як є, і відштовхуватися від нинішньої чисельності населення, то до початку 2030 року діапазон може становити від 25,5 до 26,8 мільйона українців, якщо взяти середнє значення, то вийде 26,2 плюс-мінус приблизно 600-700 тисяч.

— А якою за таких умов буде структура населення: кого буде більше чоловіків чи жінок? І що буде з народжуваністю?

— Все залежить від воєнних дій. Попри те, що за кордон виїхало більше жінок, ніж чоловіків, все одно чисельність жінок в Україні буде трохи більшою, ніж чоловіків. Чому? Тому що чоловіки гинуть на фронті, і їх там переважна більшість, хоча жінки теж беруть участь у бойових діях. Тож можна прогнозувати, що на території України у 2030-му жінок буде більше.

Але статево-вікова структура, умовно кажучи, погіршуватиметься. У зв'язку з тим, що народжуваність мала, дитячих контингентів ставатиме все менше, а осіб старшого віку — все більше.

Якщо врахувати, що, наприклад, за даними Євростату, у країнах ЄС частка наших громадян віком 65 років і старше становить лише 6% від усіх, хто отримав статус тимчасового захисту, то виходить, що люди старшого віку залишилися в Україні, а виїхало багато дітей та осіб працездатного віку. Тому прогноз такий: вікова структура в Україні погіршуватиметься.

Перспективи не надто веселі. А конкретна ситуація залежатиме від багатьох факторів: призупинення війни — це одне, зменшення інтенсивності бойових дій — інша ситуація, а якщо інтенсивність збільшиться — зовсім інша. Тут дуже багато невизначеності.

Повернення українців з-за кордону та «демографічний канібалізм» ЄС

— Якщо війна затягнеться надовго, чи варто очікувати, що наші громадяни повернуться з-за кордону?

— Загальна закономірність така: що довше триває війна, то менше людей повернеться. Якщо у 2022-2023 роках ми говорили, що буде добре, якщо повернеться половина наших громадян, то зараз було б непогано, якби повернулися 25-30%.

Річ у тім, що українці за кордоном адаптуються, працевлаштовуються, обживаються — скоро п'ять років, як вони там. І тут є дуже загрозливий момент, який нам слід враховувати: країни Європейського Союзу проводять активну політику з адаптації наших громадян. Вони зацікавлені в тому, щоб наші люди там залишилися назавжди — жили та працювали.

Як нещодавно сказав Влатко Герчев, колега з Північної Македонії, де він є національним координатором з питань демографії, молоді та людських ресурсів, це взагалі схоже на «демографічний канібалізм». І він має рацію в цьому визначенні. Усі ці держави практично вбирають наших людей і роблять усе можливе, щоб вони не повернулися додому. Виходить так, що з одного боку вони надають людям допомогу, а з іншого — їхня політика спрямована на неповернення українців, що в подальшому точно не сприятиме покращенню демографічної ситуації в Україні.

Тож ситуація в цьому плані дуже серйозна. Але в принципі я не поспішав би ставити хрест на демографічному розвитку України — ще зарано. Тому що навіть якщо нас залишиться близько 25 мільйонів осіб, за чисельністю населення ми будемо сьомою країною в Європі (якщо не враховувати РФ) — після Німеччини, Великої Британії, Франції, Італії, Іспанії та Польщі. І це теж чимала чисельність населення.

– А як можна змінити цю ситуацію?

— Що стосується покращення показників статево-вікової структури, народжуваності, смертності — потрібно проводити відповідну комплексну державну політику. У нас є стратегія демографічного розвитку до 2040 року, але під час війни вона не має цільового фінансування. Тому зараз чекати від неї великої ефективності не варто.

А ось після закінчення війни, я вважаю, можна розраховувати на певний результат і підвищення народжуваності, і зменшення рівня смертності, і повернення частини громадян з-за кордону. Але тут уже проблема не лише в демографії, а й у системі, яка склалася в нашій країні.

– Що саме ви маєте на увазі?

— Річ у тім, що і до повномасштабного вторгнення люди виїжджали з України. Наприклад, на початок 2022 року в країнах ЄС, підкреслюю, посвідку на проживання мали 1,4 мільйона наших громадян. Причому трохи менше мільйона — у зв'язку з роботою. Тобто люди звідси виїжджали.

Виникає запитання: що людей тут не влаштовувало, чому вони виїжджали? Ми зараз б'ємо на сполох, що не вистачає рук на ринку праці, але ми самі допустили, щоб люди поїхали. Причин може бути багато: низький рівень оплати праці, неможливість самореалізації, корупція, загальна атмосфера в країні. Тому нам після закінчення війни — а можливо, вже й зараз — слід починати суспільний діалог щодо подальшого розвитку держави, щоб з'ясувати: що саме не влаштовує українців, чому вони тікають зі своєї країни?

У 1991 році після розпаду СРСР Україна мала одні з найкращих стартових умов і потенціал серед республік колишнього союзу та багатьох країн так званого соцтабору. А станом на 2021 рік за всіма показниками ми опинилися на останніх місцях у Європі. Запитання: чому так сталося? Відповідь проста — ми просто неефективно працюємо, і люди їдуть туди, де можна заробити, реалізувати себе і де державна система працює краще.

Тому тут демографічна проблема виходить далеко за межі суто демографії. Це проблема всього суспільного розвитку. Згадаймо довоєнні роки: проблеми з податками на митниці, з відшкодуванням ПДВ, працевлаштування без офіційного оформлення. За 2025 рік у нас, за оцінками Мінекономіки, чверть населення працювала без укладання офіційного трудового договору. А про корупцію я взагалі мовчу — ця тема вже, мабуть, усім набридла, але, на жаль, нікуди не дівається.

Тобто, мені здається, зараз більш важливим є внутрішній стан країни, а демографія — лише його похідна. Найгірше те, що тут двосторонній зв'язок: демографія впливає на економіку, але водночас демографічний розвиток критично залежить від ситуації всередині країни.

Найбільша проблема в тому, що люди й до війни просто тікали звідси за рахунок трудової міграції. З 1993 року наші люди ставали гастарбайтерами: спочатку це була маятникова міграція — їздили туди-сюди, а потім вона поступово перейшла в постійну, в один бік, і люди там залишилися. Португалія, Італія, Іспанія взагалі легалізували наших громадян: спочатку вони працювали нелегально, потім за трудовими договорами або на тимчасовій основі, а згодом їм офіційно дозволили там проживати.

— Мабуть, це і був початок «демографічного канібалізму»?

— Не зовсім так, тому що тоді українці їхали за власною волею, а не через війну. Це був свідомий вибір наших співгромадян, а європейські держави від них не відмовилися, дозволили залишитися. Тоді для України така втрата не була настільки відчутною, тому що все розтягувалося в часі років на 20. А зараз держави, що прихистили наших людей, проводять активну державну політику, щоб українці там залишилися назавжди.

Відкриття кордонів і демографічний прогноз після війни

— Як кажуть у народі: війна колись та й закінчиться. Як ви думаєте, чи багато громадян виїдуть з України, якщо відкриють кордони?

– Не думаю. Ті, хто хотів виїхати, окрім військовозобов'язаних чоловіків, вже давно це зробили. Що ж стосується чоловіків, то після закінчення війни, можливо, частина з них виїде за кордон до своїх сімей — звісно, якщо ці сім'ї ще збереглися і не розпалися. Цілком імовірно, хтось поїде на заробітки, а хтось скористається моментом і скаже: «Незабаром буде нова війна, я не хочу тут залишатися».

Але як би там не було, є надія, що після закінчення війни до 1 мільйона українців все ж таки повернуться додому. Можна прогнозувати, що будуть зустрічні міграційні потоки: хтось виїжджатиме, а хтось повертатиметься.

— Якою, на вашу думку, буде демографічна картина в Україні після закінчення війни?

— У демографічному сенсі відбудеться так зване компенсаційне підвищення народжуваності. Це відкладене народження, коли люди під час війни хотіли дитину, але чекали кращих часів. У нас також підростають нові покоління, які входять у репродуктивний вік. Тобто, є шанс на невелике зростання народжуваності. Наголошую: ми не прогнозуємо ніякого бебі-буму, але певне компенсаційне підвищення можливе. Проте тут діє чітка закономірність — чим довше триватиме війна, тим меншим буде цей ефект.

Також після війни в Україні знизиться рівень смертності, тому що перестануть гинути військові та цивільні від обстрілів. Крім того, найбільш вразливі когорти людей з хронічними хворобами, на жаль, помирають під час війни — це вже помітно за зростанням смертності зараз. А після війни цей показник трохи знизиться.

У міграційному сенсі очікуються зустрічні потоки, і я вважаю, що загальний баланс буде позитивним для України — за рахунок міграції чисельність населення може трохи збільшитися. Цього виключати не слід.

Але в довгостроковій перспективі тенденція до скорочення чисельності населення України збережеться. Нам потрібно робити все, щоб уповільнити її темпи, а потім стабілізувати ситуацію. Тому що швидко наростити чисельність населення нам навряд чи вдасться.

Старіння населення і тривалість життя: де шукати резерви

— Ви згадали про поступове старіння українців. Як вирішити цю проблему, адже з кожним роком ми стаємо країною пенсіонерів?

— Старіння населення триватиме й надалі. Це загальносвітовий процес, що ставить серйозні виклики перед вітчизняною економічною та соціальною сферами. Це складне завдання, але з цим доведеться працювати, як і з народжуваністю та тривалістю життя.

До речі, резерви для збільшення тривалості життя у нас є. До повномасштабного вторгнення в Україні фіксувалася дуже висока надсмертність чоловіків у працездатному віці порівняно з жінками — саме тому жінок у нас більше. За тривалістю життя наші чоловіки програють провідним країнам Європи 10–14 років, а жінки — 7–10 років. Це величезний резерв для того, щоб населення не скорочувалося такими стрімкими темпами. А для цього нам потрібно всередині країни вчасно розпочати суспільний діалог і перезавантаження держави, щоб молодь поверталася і залишалася в Україні.

Є дослідження тих, хто виїхав через війну. Багато хто поїхав із вищою освітою, і більшість із них за кордоном працюють на посадах, що не потребують їхньої кваліфікації. Тобто за соціальним статусом вони там перебувають на нижчому рівні, ніж були в Україні. Тому є надія, що частина цих людей повернуться додому.

Сценарії війни та загроза обезлюднення територій

— Зараз усе частіше лунають побоювання, що Путін планує розділити Україну по Дніпру. Чим це загрожує для демографії? Чи не спорожніє Україна?

— Те, чого хоче Путін — це його проблеми, він багато років від нас чогось хоче і по Дніпру, і не по Дніпру. Ми не знаємо, як усе складеться. Хоча загалом, якщо ми будемо втрачати нові території, це гірше впливатиме на демографічну ситуацію. А якщо будемо відвойовувати території, і там будуть наші громадяни, ситуація покращуватиметься в тому сенсі, що чисельність населення зростатиме.

Що стосується поділу України, то, на мою думку, російський диктатор не планує її ділити — він хоче знищити Україну як таку. Тому я не думаю, що його влаштує кордон по Дніпру, йому потрібна ситуація, коли України взагалі не буде. А за такого суперенегативного сценарію ще більше наших людей виїде за кордон. Частина залишиться тут, але хорошої долі в них не буде — це буде або депортація, або насильницька русифікація. Наші люди звикли жити більш-менш вільно, висловлювати свої думки, сперечатися. Про це доведеться забути, бо в Росії такого просто немає. Тому в нашому випадку: чим меншою буде підконтрольна Україні територія, тим гіршою буде демографічна ситуація.

— Колись ви розповідали, що життя в повоєнній Україні концентруватиметься навколо великих міст. Наскільки ця теза актуальна зараз, враховуючи інтенсивність російських обстрілів?

— І до війни населення України концентрувалося у великих містах. У багатьох країнах відбувається так само: мегаполіси — це великі економічні можливості, освіта, медицина, розвинена соціальна сфера. Ось чому люди туди їдуть.

Думаю, що після закінчення війни великі міста залишатимуться магнітами для людей і, швидше за все, будуть рости. Хоча дослідження інших вчених свідчать, що найбільш комфортними для проживання є населені пункти, де проживає від 250 до 500 тисяч осіб. Там можна нормально розвивати економіку та соціальну сферу, витрачати менше часу та ресурсів на транспорт — у них виникає менше інфраструктурних проблем, ніж у містах-мільйонниках.

Тому після війни нам варто відновлювати та розвивати середні міста. Для цього потрібні відповідне планування, стимулювання економіки та рівномірне розміщення населення на всій території країни, щоб такі міста, образно кажучи, не вмирали. Потрібна комплексна державна політика, якої за роки незалежності я, на жаль, не бачив.

У часи СРСР розроблялися плани розміщення населення та виробництва. Люди дуже прив'язані до економічної діяльності: усі хочуть мати роботу та заробляти гроші. Сьогодні такого планування немає, а економіка не регулюється державою. Однак цілком реально стимулювати підприємців, щоб свої виробництва та потужності вони розміщували не обов'язково в мегаполісах, а в середніх містах, де є робоча сила та базова інфраструктура. Тоді можна досягти більш рівномірного розселення по країні. До речі, у демографічному сенсі це теж дасть плюс, тому що чим більше місто за кількістю населення, тим нижчим у ньому є рівень народжуваності — це загальносвітова закономірність.

— Зараз через російські обстріли все відбувається навпаки: люди їдуть із великих міст, бо ворог робить життя там нестерпним. Чи можуть з'явитися в Україні знелюднені регіони або міста-привиди?

— Так, люди виїжджають, але я думаю, що це тимчасове явище. Одразу знелюднені міста та регіони не з'являться.

Пустки можуть виникнути на сході та півдні країни, коли ми звільнимо окуповані території. Там багато зруйнованих міст. І щодо них доведеться приймати складні рішення: чи варто їх відновлювати взагалі. Якщо відновлювати, то все має бути прив'язано до кількості населення, яке там житиме.

Не забувайте, що в Україні понад 4 мільйони внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Це люди, у яких зруйновано житло або яким вдалося вирватися з окупації. Якщо ці люди адаптуються на новому місці й не повертатимуться на звільнені території, це одна стратегія відновлення. Якщо вони захочуть повернутися у свої міста — зовсім інша. Обидва варіанти потрібно опрацьовувати вже зараз.

Щоб у нас не виникало пусток і міст-привидів, держава повинна вести постійний моніторинг очікувань і планів місцевого населення та відповідно впливати на ці процеси. Я розумію, що настрої людей можуть змінюватися ледь не щодня, як і ситуація в країні, але такий моніторинг дає уявлення про головні тенденції. На базі цих даних можна розробляти адекватну економічну, соціальну та демографічну політику розвитку територій.

Чи масово виїжджають люди з Києва через обстріли та проблеми зі світлом

— А як ви оцінюєте ситуацію в Києві? Чи справді люди масово покидають столицю, як радив міський голова, і за якими ознаками це можна відстежити?

— Мені тут важко коментувати, тому що у нас проблеми з підрахунком чисельності населення по всій Україні, а по окремих населених пунктах — і поготів. Що стосується Києва, то тенденція до виїзду дійсно є. Люди зараз намагаються, особливо на період холодної зими, виїхати зі столиці. Але чи це від'їзд тимчасовий, чи постійний — оцінити складно.

Раніше це можна було відстежити за трафіком або споживанням електроенергії. Але через російські повітряні удари зараз зі світлом у Києві проблеми, електротранспорт працює з перебоями, багато хто перейшов на дистанційну роботу, тому об'єктивно визначити кількість тих, хто виїхав, дуже важко. Тим паче що мер пояснював: він не закликав киян виїжджати примусово, а лише радив подумати над тим, щоб за можливості пересидіти складні зимові місяці в іншому місці.

Та й куди поїдуть люди, якщо вони прив'язані до роботи або навчання? До речі, у мене є знайомі, які планують на два-три холодні місяці виїхати зі столиці. Але наскільки це масовий процес, сказати важко. Загалом, маятникове переміщення між великим містом і приміською зоною — постійне явище. Якщо люди виїхали, вони можуть трохи відпочити від обстрілів і повернутися. Однак зовсім не факт, що там, куди вони поїдуть, ситуація з електрикою, комунальними послугами або медичним обслуговуванням буде кращою. До того ж на такий переїзд потрібно мати чималі кошти.

https://vesti-ua.net/news/society/291590-skilki-lyudey-zalishitsya-v-ukrayini-do-2030-roku-prognoz-demografa-oleksandra-gladuna.html