Я живу у Франції майже 3 роки. Моя дочка народилася в Москві, і, коли їй було трохи більше півтора року, ми з чоловіком вирішили переїхати.
Дочка завжди вважалася в Росії часто хворіючою дитиною. ГРВІ нас відвідували як мінімум раз на місяць. При цьому я, як зразкова матуся, підходила дуже відповідально до лікування свого чада – виклик лікаря, прийняття різних ліків, сидіння вдома до повного одужання. Але тут, у Франції, на той момент мене б ніхто не зрозумів…
Якщо придивитися до дітей, які тут живуть, то практично кожен чхає, покашлює (або сильно кашляє), витирає (або не витирає зовсім) шмарклі. При цьому всі бадьорі, веселі, грають на майданчику, ходять в гості, в басейн, на гімнастику, в школу і дитячий сад. Контактують з іншими дітьми, як якщо б були абсолютно здорові. Ну і взагалі, на такого роду нездужання мало хто звертає увагу. А в народі їх називають «маленький нежить», «маленький отит», «температурка» і т.д.
Якщо ж дитина з якихось причин досить млява (варіант норми – привести дитину з температурою до дитячого закладу), то говорять про неї, що вона «втомилася»… Пригадую, як перший раз привела доньку до лікаря. Не до педіатра, до терапевта. Він лікує і дорослих, і дітей.
«Скарги, мадам?» – запитує він, оглядаючи мою дитину. – «Висока температура, кашель, закладений ніс».
Призначення – промивання носа морською водою, жарознижувальний сироп в разі температури. І все. Незвично… Я йому: «Але лікарю! Їй так погано, у неї закладений ніс, температура вище 39!».«Розслабтеся, мадам, через 5 днів вона видужає». Я не вгамовувалася: «Скажіть, а вона у мене нормальна? Ну, в сенсі – здорова в цілому? А то так часто хворіє!».
«Абсолютно нормальна. Всі діти хворіють, мадам. На те вони і діти. Вони люблять ділитися між собою мікробами. Всього доброго! Наступний!».
Іду від нього і думаю, що, напевно, тут якась інша – особлива – морська вода, яка швидко і ефективно лікує ніс. У підсумку виявився звичайний соляний розчин, який і закладеність-то толком не прибирає… Але дитина і справді незабаром одужала. Перший час я перебувала в шоці. Приходиш до лікаря з «хворою» дитиною – лікар ніякого особливо лікування не призначить. Невелике зняття симптоматики, і тільки. Дзвониш в швидку, коли у дитини під 40 – кажуть, роздягніть її, обітріть теплою водою. Швидка не приїжджає на такі виклики. Вважається, що температуру, якщо вона тримається не більше трьох днів, батьки в змозі збити вдома самостійно. Ну, в крайньому випадку, можна викликати лікаря додому. Приїжджаєш в госпіталь зі зневодненою дитиною після трьох днів сильної блювоти, проносу, температури 40 – призначають пити водно-сольовий розчин і відправляють додому. Але зате заспокоюють. У лікарню ніхто вас в такому випадку не покладе, не просіться! «Це вірус, мадам, наберіться терпіння. Через 3-5 днів все пройде само собою». А в підсумку, дійсно, через кілька днів дитина одужує. І поступово до мене почало доходити…
Про це можна говорити нескінченно…
Змінила я за цей час своє ставлення до дитячих хвороб? Так, безумовно. Стала спокійнішою і більш прагматичною. Зрозуміла, що не варто заліковувати дитину, без кінця годуючи її ліками. Не варто за першим чихом викликати лікаря. Не варто тримати дитину вдома до повного зникнення простудних симптомів, якщо вона бадьора і сповнена сил. Дитині треба спілкуватися, розвиватися в суспільстві. І виробляти імунітет до вірусів, які просто кишать в дитячих колективах. У Франції практично неможливо знайти абсолютно здорову, або не застуджену дитину. З цим, звичайно, змиритися складно. Але тоді твоїй дитині доведеться сидіти вдома і нікуди не ходити.
Але я все одно не вожу дитину в садок, якщо вона нездужає. Все одно привожу деякі ліки, яких тут немає, здому які рекомендують наші лікарі. Все одно одягаю дітей адекватно, по погоді. Загалом, намагаюся знайти «золоту середину».
Джерело: Blyskavka.top